ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


ОСВІТА КУЛЬТУРА
Відзнака за сумлінну працю
Приємно повідомити, що Указом Президента України №14/2019 від 22 січня цього року за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, сумлінну працю багаторічному директору Любомльського краєзнавчого музею, нині — головному зберігачу фондів Олександру Остапюку присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
І їв нашому районі, і далеко за його межами Олександра Дмитровича знають, як історика, фахівця в галузі музейництва, історичного краєзнавства та пам’яткоохоронної справи, члена Національної спілки краєзнавців України, відтак, особливих рекомендацій він не потребує.
Історія і краєзнавство приваблювали його ще зі шкільних років, коли захопився колекціонуванням монет, паперових грошей, марок, нагород тощо. Разом зі своїм батьком Дмитром Олександровичем — засновником Любомльського краєзнавчого музею, багато їздив по селах району у пошуку старожитностей, разом обстежували православні церкви, збирали спогади у місцевих жителів. Окрім того, дуже багато допомагав у створенні скарбниці історії в Любомлі.
У 1993 році очолив музей і працював на цьому поприщі до грудня 2017 року. Численні дослідницькі експедиції населеними пунктами нашого і сусіднього Шацького районів, археологічні розкопки, тематичні виставки, наполеглива праця над поповненням фондів закладу і багато-багато іншого — цій роботі Олександр Дмитрович присвятив усього себе і продовжив справу життя свого батька. Сьогодні він популяризує історію рідного краю в республіканських, обласних та районному виданнях, активно працює у сфері пам’яткоохоронної справи, виступає консультантом при написанні статей, продовжує наукові дослідження з історії Любомльського і Шацького районів.
Без сумніву, присвоєння Олександру Остапюку звання Заслуженого працівника культури є визнанням його багаторічної титанічної праці в ім’я нашої держави. Щиро вітаємо Олександра Дмитровича з нагородою і зичимо нових творчих звершень на ниві краєзнавства.
«Я дуже люблю театр і своє село Красноволю…»
Ці слова Світлана Савош — завклубом села Красноволя, промовляла з таким непідробним пафосом і щирістю в голосі, що вгадувалося продовження думки, яке точно затаїлося в серці: «… що хочу бути з ними завжди».
їСьогодні про творчі пошуки і розвиток цих І мій здогад не був помилковим, бо Світлана так само захоплено розповідала далі, вдаючись у ще недалекі спогади, про народження цієї любові до сценічного мистецтва, до прекрасного, яке «не дозволяє душі лінуватись», а лишень трудитись і жити завжди творчістю та пошуком. І витоки ці у дитинстві: «Народилась я у Любомлі, і вже у 6-річному віці, пригадую, як збирала сусідських дітей, ми розучували вірші і пісні, розвішували оголошення і запрошували батьків та сусідів на наш самодіяльний концерт. Потім активною була в школі №3, де навчалась, особливо любила хореографію, займалась у танцювальному гуртку Галини Федорівни Карась і мріяла продовжувати навчання, щоб здобути цю спеціальність…».
Але доля приготувала свої «терни» на шляху до мрії, які дівчина вперто долала: вступити до училища культури Світлані з першого разу не вдалося, і вирішила, що професія кухаря також може знадобитись у житті, тому пішла навчатись у місцеве професійне училище. І не лише освоїла новий фах, а й зустріла тут свого судженого, майбутнього чоловіка, родом з Шацька. Одружились, і пошуки житла привели молоду сім’ю у село Красноволя, що за три кілометри від Любомля. Тут купили будинок. Нелегко було спочатку призвичаюватись до незнайомого місця, були тривоги і переживання, але вони швидко минули. Бо народилось двоє діток, дбали про садибу, ростили садок, яким тепер пишаються, з’явились друзі, подружились з односельцями, зайнялась торгівлею. І водночас Світлана наполегливо реалізовувала свою мрію: «Бажання творити прекрасне в мені все більше розгорялося. Особливо, як приїду на свята до мами і зберуться 5 її сестер, які так гарно гуртом співають, що всі сусіди насолоджуються їхніми піснями…».
Згодом влаштувалась в клубі села Запілля керівником танцювального гуртка. А ще через деякий час була призначена завідуючою клубом села Красноволя, яке, як уже знаємо, стало для Світлани не просто рідним, а натхненним, чарівним найпривітнішим куточком на землі, раєм для її творчої душі. Молода жінка, яка здобула професію режисера та організатора видовищно-театральних масових заходів у Луцькому училищі культури, уже п’ять років на цій посаді і про свою працю розповідає із захопленням, що його хотілося б побажати щиро мати кожному.
Світлана з притаманним їй запалом відверто розповідає: «У нашому селі Красноволя нині проживає 130 людей, 40 з них — діти, переважають жителі віком від 20 до 40 років. Ще близько 30 сімей будуються. Радіємо, що село молодіє, квітне. Культура у нім має бути на першому місці, а отже тісна співпраця з людьми, щоб вони відчували, що все твориться заради їхнього задоволення і радості, пробудження душевних почуттів. Тому у мене головна творча ідея, на сцену виносити життєві теми, і ми розучили першу виставу. На День матері у травні цього року наш театральний гурток показав п’єсу «Звідки беруться діти?» відомого драматурга Анатолія Крима. Здійснити її було надзвичайно важко, адже особливої праці потребує виготовлення декорацій, репетиції проходили до першої години ночі, бо актори-аматори вдень по роботах… Але, коли після постановки я вийшла на сцену і побачила, що переповнений зал схвильований і плаче, зрозуміла, що мети досягли, нам вдалося пробудити у глядача і сміх, і сльози — тоді повірили у свої сили. Правда, не вдалося поки показати цю виставу в інших селах, хоч нас запрошували, але окремі учасники поїхали на навчання, як мій син, інші —- на роботи, але будемо старатись ще цю актуальну п’єсу показати. Готуючи святкові заходи в селі, стараюсь, щоб були вони конкурсно-розважальні, щоб учасниками ставали всі, хто бажає. Наприклад, День захисту дітей, проходив з танцювальними дитячими флешмобами, родинними змаганнями.
А для Дня села шукала цікавинки з місцевого життя, збирала вислови людей, просила допомоги відомого режисера Віталія Герасимлюка, який був моїм куратором в училищі культури. Це дуже креативний, свіжого мислення і великої фантазії чоловік, хоча й літнього віку, він головний режисер Володимир-Волинського театру і я завжди до нього звертаюсь за порадою. І ще до режисера з цього ж театру Миколи Алейнікова, з яким познайомилась, коли в училищі ставили виставу і я грала в ній його дружину. Якось в селі треба було концерт «рятувати», бо учасники терміново роз’їхались, то Микола Іванович на моє прохання приїхав і 20 хвилин гумору подарував людям — всі були в захопленні. Ось в таких людей вчуся, люблю і ціную дружбу з ними. Приємно, коли на наші культурні заходи приходять і односельці поважного віку, їх очі світяться радістю, і що народні пісні виконати на сцені охоче погоджується наша також поважного віку народна співачка Марія Іванівна Хропот, що на наші Новорічні ранки приїжджають із сусідніх сіл та з Любомля, бо ми їх робимо безкоштовними. Вдячна, що село дружнє, відчуваю підтримку і розуміння. Адже важливо, щоб культура в Україні, починаючи з наших сіл, з глибинки, несла до людей високоморальні і духовні цінності, від яких красивішим стає наше життя…».
Валентина ХВАС.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"