ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com life@lb.lt.ukrtel.net
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


НАШ КРАЙ
У ЛЮБОМЛІ — МІСТІ СЕМИ СТОЛІТЬ

старовинному літописному, яке з любов’ю розбудовував у 1269-1288 р.р. князь-книжник Володимир, син князя Василька, відбулась 24-25 жовтня ц.р. Міжнародна наукова історико-краєзнавча конференція «Любомль та Любомльщина в українській та європейській історії», присвячена 730-ій річниці з часу першої писемної згадки про м. Любомль та 810-ій річниці з часу писемної згадки про літописне м. Угровськ. На конференцію зібралося близько 70 науковців та істориків з Волині, України та Польщі.
Підготовлено чи не найоб’ємніший за змістом і кількістю науковий збірник статей і розвідок на 680 сторінок, близько 20 авторів залучено власне з Любомльського краю. І свою думку висловив один з авторів, журналіст, історик з Києва, уродженець села Вижгів, Іван Ольховський: «Хоч не всі 109 матеріалів збірника рафіновано наукові, але чи багато в Україні є районів, які би привертали увагу до дослідження своєї минувшини сотні науковців». І цим ще раз визначено вагу цієї події для сьогодення та історії нашого 730-річного міста.
їРозпочалась наукова конференція у залі районного будинку культури привітаннями шанованих гостей від представників влади: першого заступника голови райдержадміністрації Олександра Герасимчука та голови райради Миколи Сушика, секретаря міськради Антона Фурманюка. Затим на сцену було запрошено Катерину Павлюк — заступника директора Волинського Центру туризму, спорту та екскурсій, яка поінформувала про розвиток в області шкільних музеїв, зокрема, зі 179 всього, у Любомльському районі діє 14, три з яких «зразкові»: Любомльської школи №3, Штунської та Гущанської. Грамотами Центру було нагороджено за подвижницьку краєзнавчу роботу освітян Валентину Трач і Ларису Солом’янюк, керівників шкільних музеїв Ігоря Красицького (школа №3), Катерину Оніщук (Штунська), Наталію Дзей (гімназія), Василя Загуру (Городненська), Ніну Середу (Гущанська) школи, а також відомого дослідника-краєзнавця Миколу Дзея. Вони також отримали Подяки і від Волинської обласної спілки краєзнавців, які вручав її голова, кандидат історичних наук, професор Геннадій Бондаренко. Такі ж нагороди за перші успіхи вручено і юним науковцям-школярам Ірині Дець, Лілії Пук, Анастасії Лобко.
Учасників конференції і славне місто Любомль також вітали Моніка Тарайко (Польща, «Брама Гродська»), Олег Петраускас (кандидат історичних наук, м. Київ), Анатолій Силюк — директор Волинського краєзнавчого музею, який особливо щиро подякував за невтомну і плідну працю на ниві історичного краєзнавства і дослідництва родині Остапюків — батька Дмитра Олександровича та достойного продовжувача його праці сина Олександра Дмитровича, дослідника, колекціонера, вболівальника за музейну справу, лауреата високої Премії краєзнавства імені Героя України Михайла Сікорського.
Натхнення до наступної пленарної наукової роботи конференції стало мистецький краєзнавчо-пісенний дарунок від аматорів сцени районного будинку культури.
Надзвичайно глибоку і цікаву інформацію, часом надто деталізовану, подавали під час доповідей і повідомлень науковців з історичного розвитку Волині та Любомльщини, зокрема. Захоплює те, яка багата наша земля на події і факти, скільки знаних осіб і ще, напевне, не віднайдених імен творили її історію в різні часи, яке багатство духовне і благодійне зоставили нам... І лиш окремі деталі подаємо з метою, щоб вам, дорогі читачі, захотілося заглибитися в сторінки збірника цієї конференції, який є найбагатшим змістовно на Волині і якого нині вже можна знайти в Інтернеті, а незабаром він з’явиться в бібліотеках сільських та шкільних. Попередньо такі обіцянки були на конференції.
Отже, у виступі Юрія Мазурика, головного спеціаліста відділу охорони культурної спадщини департаменту культури Луцької міськради, розповідалося про давнє містечко Угровськ, перша згадка про яке у літописах 1207 року і яке розташовувалось на території Прибужжя — сучасного села Новоугрузьке. Перші археологічні дослідження цієї місцевості були розпочаті 133 роки тому. Борис Берташ, кандидат економічних наук з Рівненщини, зацікавив своїм науковим проектом «Розвиток туризму по штетлах Волині», — а це місця компактного поселення єврейських громад, на територіях Західної України та Білорусі, Східної Польщі, яких масово нищили фашисти у 1942-43 роках. Любомль, зі знаменитою на всю тодішню Європу синагогою ХV ст. також займає в цьому дослідженні чимало сторінок. Дуже емоційно і жваво виступила кандидат історичних наук з Луцька Алла Дмитренко, розповідаючи про туристичну привабливість пам’яток культурної спадщини села Столинські Смоляри, де зуміла вгледіти такі куточки і споруди, що справді інтригує і викликає бажання поїхати і побачити «на свої очі». Знову ж таки, захоплено ділився спогадами про археологічні рятівні розкопки на другому Любомльському городищі доктор історичних наук з Луцька Михайло Кучинко, які проводив на початку 90-х років і ще раз доповів, що результати показали, хоч городище існувало лише століття, але знайдені там експонати засвідчили, що поселення на території нинішнього Любомля уже існувало в Х ст., а, можливо, й раніше. Про дослідження шкільницької справи у Волинській єпархії доповідав кандидат історичних наук Володимир Перерва з міста Біла Церква, у якому також, як і в Любомлі, було побудовано подібний палац Браницьких, обидва пан Францішек-Ксаверій звів для своєї дружини Олександри, адже в нашому місті вона відмовилась мешкати. Він охарактеризував її як найбагатшу меценатку-жінку в Україні, яка збудувала до п’яти десятки храмів, у тім числі в Шацьку, Головне, Згоранах, за її заповітом зводив і син Владислав, про її родинні корені з паном Енгельгардом, власником Шевченка, та як утримувала до сотні церковних шкіл... Також з інтересом слухали науковці повідомлення Дороти Малярчук з народного музею в Кракові та Олександра Остапюка — директора краєзнавчого музею з Любомля про середньовічні монети і їх значимість. А молодий науковець з Волинського краєзнавчого музею Сергій Лис, син відомого письменника-земляка Володимира Лиса, повідав про маловідомі сторінки життя і спогади уродженця села Гуща, волинського дисидента Миколи Коца (1930-2017 р.р.).
Своїми пошуками і знахідками, думками та ідеями ділились і зацікавлено спілкувались науковці на післяобідніх секційних засі­даннях. Здавалося, що цілком скористались можливістю обміну думками і під час товариської вечері. Хоча, як зауважив на завершення Геннадій Бондаренко, для таких «творчих посиденьок» та бесід одного дня таки замало. І його підтримали порадою, щоб Любомльський музей, який є найбагатшим експонатами та надбаннями дослідницькими на Волині, вже готував наступну конференцію, можливо, через рік-два. Бо, як зауважив Михайло Кучинко, «ми маємо писати історію на потребу нашої держави, вписувати і свою регіональну історію в літописи України, Європи, світу. Щоб Україна була...»
Валентина ХВАС.

ЇЇ ЗОРЯ — МУЗЕЙ РІДНОГО СЕЛА
У тому, як звично, мов золотим ключиком, Катерина Оніщук відчинила двері історичного музею рідної Штунської школи і як привітно, легким помахом руки, запросила нас заходити до чималенької музейної зали, стало зрозуміло вмить: вона тут не просто керівник — вона володарка цього світу історії і краєзнавства, усе — створене і виплекане руками і серцем — її дітище. Про кожен експонат — від маленького камінця до ткацького верстата — Катерина розповідає не тільки до дрібниць, але й красиво. З любов’ю! Творення музею розпочалося у 2001 році, коли Катя прийшла після закінчення історичного факультету ВДУ працювати у школу, також ініціаторкою була її мама, самодіяльна художниця і майстриня Любов Степанівна, яка тоді вчителювала. З нагоди 30-річчя школи музей було відкрито. Згодом, у 2004 році, він отримав статус музею, а у 2011-му йому було заслужено присвоєно звання зразкового.
їСправді, у цій величезній залі стільки експонатів, що здається їм тут уже й затісно. На столі розсипані камінці, іграшки. Катерина Петрівна миттю перехоплює наші погляди: «Це учні молодших класів грались, вони тут найвільготніше почуваються, усі перерви проводять, коли відчинено. Я все дозволяю брати в руки, роздивлятись, розпитувати. Дещо приміряють, як, наприклад, бронежилет, який уже «не діючий», а діти мають можливість відчути, як нашим воїнам у ньому. Потім у соцмережах діляться враженнями. А бронежилет нам подарував колишній сільський голова Василь Забокрицький, коли повернувся зі служби на Сході».
Катерина Оніщук зупиняється біля найбільш значущих стендів. Ось розповідь про трагічну долю священика Миколи Покровського зі Штуня, якого поляки закатували у 1943 році у Вижгові. Додає: «Мені недавно телефонували з м. Рівного, що цього священика нашого Українська Православна Церква хоче причислити до Святих мучеників…».
У музеї дуже багато старовинних побутових речей, одягу, інших предметів етнології, документів і фотографій. Наприклад, перші заяви про вступ до колгоспу у 1946 році. Є розповіді про голів місцевого колгоспу ім. Леніна, який довгий час очолював Іван Каленикович Оліщук, а з 1977 до 2001 року — батько Катерини Оніщук — Петро Олександрович (нині покійний), тоді колгосп і став одним серед найуспішніших, був «мільйонером» — такі мав статки, що село розквітало і люди ставали заможнішими.
Зупиняємось біля стенду славних уродженців села. Серед них Микола Черенюк, художник, засновник художнього музею в Луцьку. Екскурсовод пані Катерина додає: «Це він знаний тим, що віднайшов ікону Волинської Богоматері, це його заслуга. Сім’я справжніх патріотів. Його син в Луцьку — викладач духовної семінарії Київського патріархату, а брат — один з найстаріших волинських священиків…».
Ще кілька кроків і опиняємось у полоні старовинних речей, вертепів, шопок, поряд підвішені розмаїтих розмірів солом’яні павуки та безліч дивних солом’яних птахів — роботи Любові Оніщук. Катерина Петрівна щиро зізнається: «Немає де розкласти все це багатство, зібране по крупинці. Кожна таїть в собі сокровенний дух минулого, про життя господарів, усе просто безцінне і я радію, коли діти торкаються цього серцями, коли їх очі світяться цікавістю, у цьому майбутнє».
Свій рід по маминій лінії Катерина Оніщук дослідила до 6-го коліна. І тому розповідати про прародичів може довго, захоплено і цікаво, наповнюючись при тому зігріваючим внутрішнім світлом: «Коли я народилась, то тато сказав, що донька буде Катерина, як баба. Бо моя прабабуся Катерина була незвичайна і активна жінка: їздила на верблюдах, як були вивезені в Казахстан, і на конях, запрягала в упряжку по 6 возів, була мисливцем, зналась на ветеринарії, мала пасіку на 40 вуликів, вела чимале господарство, шила, сама навчилася читати. Була невисокого зросту, прожила 90 років. Її чоловік, прадід Кирик (Кирило Полезнюк) був старостою в церкві, в музеї зберігається його Псалтир 1850-го року…».
Справжнім садоводом і природолюбом був прадід Стах Швейда — виплекав на хуторі, де жили раніше, великий сад, який назвав Віфлеєм, вирощував ліс. Знаним в окрузі лікарем-цілителем був дідусь Степан Кирилович, який досвіду медичного набирався ще у польській армії, був по суті самоучкою. Працював згодом фельдшером у Штуні десятки років, майже до 80-річного віку. Та ще деякий час, коли його не стало, люди приїжджали у Штунь, шукали лікаря Полезнюка. І по батьковій лінії Оніщуків із села Мар’янівка Ковельського району були знані люди. Ці та інші родові надбання Катерина Оніщук, мов золоті самородки, збирає старанно докупи в родинне намисто, та ще й продовжують нащадки розвивати окремі ремесла.
«Ми живемо з мамою вдвох і передалося нам багато від прабабусі Катерини. Мама раніше сама вела пасіку, тепер я маю 5 вуликів і брат Петро також пасічник, вже йому чотири синочки допомагають. Мали коня Чапаєва, 30 років був у нас. А рік тому купили молоду лошичку. Мама натхненно малює, природа і значні довколишні місця у нас на картинах в хаті. У 1994 році була її перша виставка в Любомлі в краєзнавчому музеї…», — схвильовано розповідає.
Ще Катерина Оніщук над усе любить дослідницько-пошукову роботу, яку проводить з дітьми у секції етнології Малої Академії наук, піднімаючи культурні пласти минулого від забуття і зникнення. У музеї цих захоплюючих напрацювань уже багато томів, мабуть, би не один кандидат наук такому позаздрив. Її юні науковці протягом 15 років успішно захищають свої дослідницькі праці в області та столиці України, продовжують справу вчительки, навчаючись у вузах. Сама ж Катерина Петрівна, як член Спілки краєзнавців, бажала би брати участь у наукових конференціях та семінарах, інформуючи про свої відкриття і набутки, однак, має обмаль інформації і запрошень на такі заходи. Катерина Оніщук завжди оптимістична, цілеспрямована особистість, найдорожча і наймиліша мамина пташина з усієї її крилатої колекції. Свої творчі злети звіряє із неспокоєм свого родовідного дерева і прагненнями відкритого до людей серця. Завітайте в цей самобутній сільський музей і переконаєтесь, як яскраво засіяла зоря на ім’я Катерина у ньому.
Валентина ХВАС.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ
 

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"