ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


НАШ КРАЙ
Святкування «на краю міста»
Щорічно у третю неділю вересня відзначається професійне свято працівників лісового господарства, лісової, деревообробної промисловості України – День працівника лісу. Цього разу урочистості на Любомльщині проходили дещо незвично. Замість традиційних зборів у конторах чи будинку культури, всіх жителів району лісівники запросили до себе на гостину. Ну, а де найкраще відпочивається такої пори року за гарної погоди? Звісно, що у лісі, серед зелених насаджень.
Ось і виникла у працівників Любомльського держлісгоспу гарна ідея щодо облаштування сучасного рекреаційного пункту для відпочинку місцевих жителів на околиці Любомля і водночас, як відзначали багато відвідувачів, фактично не далеко від центру міста. А його урочисте відкриття запланували саме на професійне свято.
ї— Тут здавна любили відпочивати любомльчани. Часто приходили компаніями,влаштовували «пікнік», грали в різноманітні ігри, — пригадує учасник урочистого дійства Володимир Ф. – Цю місцину так і називали – лісок. Згодом вона заросла, а охочих навести лад так і не знайшлося. Молодці лісники, гарну справу зробили, а головне — потрібну і корисну. Вдвічі приємніше, що відкривають рекреаційний пункт у своє професійне свято, презентуючи його громаді.
Інші чисельні гості, поки представники влади та керівництво лісгоспів готувалося до урочистої миті перерізування стрічки, оглядали територію, «освоювали» альтанки, гойдалки та ігрові майданчики. І кожен в захваті наголошував: «Так то ж не рекреаційний пункт, це – новий парк відпочинку!». І дійсно на площі близько 1 га тут облаштували доріжки, встановили дві альтанки, мурований мангал, декілька великих столів просто неба. Матиме де побавитися й дітвора: на неї тут чекають гойдалки, пісочниця, гірка, а любителі спорту зможуть позмагатися на волейбольному майданчику. Подбали лісники і про дорогу до рекреаційного пункту, а при в’їзді до нього передбачили стоянку для транспорту. Територія відповідно огороджена і скрізь розташовані стенди з інформацією про лікарські рослини, правила безпечної поведінки у лісі, цікаві факти про “зелені легені” планети тощо. їЗа словами директора ДП “Любомльський лісгосп” Володимира Туревича, облаштування об’єкта обійшлося підприємству орієнтовно у 240 тисяч гривень. Крім того, як зазначив Володимир Сергійович, завдяки згуртованій роботі працівників Любомльського держлісгоспу, а також підтримці влади, небайдужих активних громадян, цьогоріч вдалося облаштувати автобусні зупинки в Головне та у селі Замлиння. На прохання депутатів Любомльської ОТГ незабаром подібна дерев’яна конструкція буде встановлена і у Любомлі, поблизу контори Любомльського лісництва.
В тому ж таки селищі встановили гарну альтанку та гойдалку поблизу нашої центральної садиби, що стало улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів. У планах також будівництво лісових доріг, які мають лісогосподарське і соціальне значення.
Нинішні ж урочистості з нагоди відкриття рекреаційного пункту «Край міста» розпочалися одразу після перерізування символічної стрічки. Цю місію довірили виконати керівникам міста, району, двох лісгоспів та представнику обласного управління лісового господарства. Далі, допоки діти бавилися в ігрових зонах, увага дорослих була прикута до імпровізованої сцени, звідки з-поміж концертних номерів лунали слова вітань всім лісникам району.
«Іменинників» вітали, дякували за працю та дарували подарунки директори державних підприємств “Любомльський лісгосп” і “Прибузький лісгосп” Володимир Туревич та Володимир Корецький, фахівець обласного управління лісового і мисливського господарства Олександр Боровицький, міський голова Роман Ющук, голова райради Микола Сушик, його заступника Ганна Сачук, перший заступник голови РДА Олександр Герасимчук, помічник народного депутата Ігоря Гузя — Ігор Торба, ветеран галузі з понад 40-річним стажем роботи Микола Бугайчук, Згоранський сільський голова Олександр Лукашук, директор Любомльської філії обласного центру зайнятості Юрій Ліпич.
За гарною тра­ди­цією кращих працівників було відзначено різноманітними нагородами. Зокрема, подяки від народного депутата отримали: головний економіст ДП “Прибузький лісгосп” Ольга Романюк, помічник лісничого Гущанського лісництва цього ж підприємства Анатолій Коц, лісничий Мосирського лісництва ДП “Любомльський лісгосп” Богдан Писачук, начальник цеху переробки “Любомльського лісгоспу” Сергій Дудар. Подяками міськради була відзначена бухгалтер “Прибузького лісгоспу” Оксана Шевчук, а також працівники ДП “Любомльський лісгосп”: майстер лісу Куснищанського лісництва Петро Оніщук, лісничий Любомльського лісництва Роман Кінах, начальник відділу охорони і захисту лісу Андрій Глух, головний економіст Юлія Назарук, тракторист автопарку Микола Денисюк, столяр Сергій Мелюх. Подяк райдержадміністрації і райради були удостоєні: у ДП “Любомльський лісгосп” — інженер лісового господарства Юрій Загоруйко і лісничий Замлинського лісництва Олександр Куць; у ДП “Прибузький лісгосп” — інженер з лісозаготівель Віталій Глух і бухгалтер Віта Омельчук. Велику групу лісівників також було нагороджено відзнаками обох лісгоспів, а також обласного управління лісового і мисливського господарства. Не залишилися без нагород і юні природолюби — учні Куснищанського та Нудиженського шкільних лісництв. До речі, перші ділилися своїми здобутками у творчих конкурсах, серед яких перемоги на обласному та республіканському рівнях, а другі демонстрували майстер-клас з лозоплетіння та виготовлення окремих виробів із дерева.
Також цікаву та запальну міні-концертну програму подарували гостям свята і юні артисти з ансамблю «Пацірочки» Куснищанського будинку культури. Вже традиційно, окрім сольних вокальних виступів і танцювальних номерів, діти відобразили унікальне фольклорне дійство «Кусниське гуляння». Молодіжний запал та енергію співу підхопили професійні артисти ансамблів «Любава» та «Голос любові» міського будинку культури. А на завершення святкового дійства організатори запросили всіх на частування справжнім козацьким кулішем, смачним шашликом та духмяним лісовим чаєм, рецепт приготування якого знають лише досвідчені лісівники.
Приємним сюрпризом для всіх відвідувачів свята став розіграш лотерейних квитків, придбавши які можна було виграти цінні подарунки, головним серед яких, не важко було здогадатися, став причіп дров.
Відкриваємо Любомль для світу
Протягом багатьох років до древнього княжого міста приїжджають іноземні гості. Вони знайомляться з історією, культурою, звичаями та традиціями нашого краю. Хтось просто подорожує міськими вуличками, відшукуючи знайомі будівлі, а хтось шукає сліди своєї родини. Провідну роль в цьому займає Любомльський краєзнавчий музей як науково-дослідна та презентаційно-туристична установа.
Так, за словами директора музею Юрія Фініковського цьогоріч із візитом в місті уже побували гості з Аргентини, Бельгії, Німеччини, Канади, Англії, Ізраїлю, Польщі тощо. В основному, це нащадки жителів краю, які емігрували за кордон в першій половині ХХ ст., або ж уродженці Любомльщини, котрі сьогодні проживають за межами України.
Завітавши до музею, вони з цікавістю оглядають експозиції, виставки, знайомляться із пам’ятками архітектури та історією нашого краю. Також кожен хоче дізнатися про видатних земляків, поділитися розповідями про нихї, поповнити музейні колекції.
«Очевидно, це гарний приклад, як потрібно шанувати історію свого народу. Долаючи тисячі кілометрів, наші гості їдуть на малу батьківщину, щоб поклонитись рідній землі, вшанувати пам’ять своїх предків. Водночас, ми прагнемо показати усі туристичні можливості міста та району, зацікавити відвідувача, викликати у нього бажання приїхати сюди ще», — говорить директор музею.
Цікаво, що багато хто з іноземних гостей висловлював думку щодо проведення в Любомлі Міжнародної зустрічі поколінь вихідців з нашого міста, котрі проживають у різних куточках світу. Не проти такого заходу і багато наших земляків. Отож, в майбутньому ми можемо мати ще одну гарну нагоду гідно представити наше місто на міжнародній арені.

Сергій Миколайчук.
Аби бог дав хоч раз глянути на рідну землю...
Такий зміст пісень, що їх складали бузькі голєндри після виселення з Волинських земель у 1940-му році. Нині минає 20 років, коли у 1998-му один з них Едуард Бютов – голова Товариства «Бузьких голєндрів» у Німеччині, житель міста Шверин, зі своїм старшим братом після довгих років розлуки вперше відвідали край, де народились. А торік з його ж ініціативи і старання у селі Рівне було встановлено Пам’ятний знак в честь 500-ліття Реформації та 400-ліття перших поселень – Забузькі Голєндри, Свержевські Голєндри і Замостече. Тоді ж у рівненському етнографічному музеї «Оберіг» було влаштовано виставку документів і речей побуту голєндрів, яка експонується і зараз.
Прибуття делегації бузьких голєндрів з Німеччини у села Рівне і Забужжя на початку серпня нинішнього року це не тільки прагнення традиційно вклонитися пам’яті предків і землі, яка стала рідною, а водночас є одним із кроків до мїайбутнього відзначення визначних дат у долі нації: 160-річчя колонії Замостече (2020 р.) та 200-ліття власне поселення забузьких голєндрів на Волині (2024 р.). Цими задумами і поділився під час зустрічі заступник голови Товариства «Бузькі голєндри» в Німеччині, Карл-Хайнц Гюнебург, який також не вперше відвідує малу батьківщину.
85-річнийЕдуард Бютов цього разу не зміг вирушити в далеку дорогу, але його десятилітні подорожі і невтомні пошуки коріння роду і нації відображені у написаній книзі «Бузькі голєндри на Волині». Про мету її він каже: «Із 1940-го року, коли ми переселились з Волині у Німеччину, нас згідно статистики було понад 2 тисячі чоловік. Наші люди живуть по всій країні, а в кожній сім’ї по 4-5 дітей. Через багато десятиліть нас стало як мінімум понад 10 тисяч. І якщо хоча б 10-20 із них має інтерес до своєї історії, то моя дослідницька праця потрібна».
Завідуюча Рівненською бібліотекою Галина Сюмак щиро розповідає: «Зустріч ця на волинській землі була сповнена духовністю і захоплювала тим, як поклик крові передається з роду в рід. Торік Едуард Бютов передав нам щоденник про 20-літні поїздки на Волинь і розповів, що першою у нього була сердечна зустріч через 57 років на землі дитинства з другом- однокласником Іваном Форманюком, з яким на диво відразу впізнали один одного. Це Іванів батько Мирон у сороковім році завіз підводою сім’ю Бютових на міст прикордоння… Вперше приїхали на зустріч представники домачевських голєндрів з Білорусі Гертруда і Олександр Шведи, мати і син, які дізналися про зустріч з Інтернету. Бабуся Гертруди була з роду Людвіків, які жили в Замостече, тут проглядається їх родовий слід, його досліджує правнучка одного з голєндрів Ульяна Людвіка Валя Шваліковська. В організації заходу також допомагав активно місцевий житель Леонід Попко, дід якого був з голєндрів, він і доглядає за місцем, де було кладовище, і біля пам’ятного знака впорядковує…».
Як і в минулі роки зустріч бузьких голєндрів проводили доцент Луцького національного технічного університету, кандидат історичних наук Михайло Костюк та Луцький германіст і професійний перекладач Олександр Міщук. Завідуюча бібліотекою Галина Сюмак провела екскурсію у сільському музеї «Оберіг». Про дослідження життя сибірських голєндрів із Піхтінська та спогади про перший візит до Рівного ділився науковець Михайло Костюк. Але найбільш хвилюючим було уклінне відвідання пам’ятного знака поблизу колишнього цвинтаря, нащадки голєндрів зі щемом у серці сипали тут жменю землі привезеної з їх нинішнього місця проживання і взяли з собою землю материнську. І, звичайно, домовилися про майбутні приїзди, аби ще і ще вклонятися цьому куточку, де випало жити і сіяти зерна їхнім прадідам…
У сільській бібліотеці за чашкою кави ділилися спогадами і враженнями, співали пісні, висловлювали надії…

Валентина ХВАС.
«Бережімо село своє, як свою рідну маму,
і за нього молитись ходімо до храму»

Ці слова належать настоятелю Свято-Успенського храму с. Полапи отцю Василію Безику, які він промовив під час нещодавнього святкування Дня села. Вчора ж минуло чверть століття, відколи громада молиться у своїй церкві.
У Вікіпедії знаходимо, що перша відома згадка про греко-католицьку церкву святого Микити у селі датується 1755 роком. Після заборони пізніше греко-католиків у Російській імперії, церква стала православною. З архівних документів відомо, їщо храм, який було спалено поляками 13 жовтня 1943 року, був побудований в 1868 році. Цей храм на честь Успіння Пресвятої Богородиці був дерев’яний.
«Церква, яка стояла тут до 1943 року, була дуже велична та гарна, — говорить о. Василій. — На превеликий жаль, цілих п’ятдесят років тут храму не було, і багатьом доводилося ходити чи в Згорани, чи до Любомля їздили. Проте у 1988 році, на тисячоліття хрещення Русі, зажевріла надія, що церква у нас таки з’явиться. На зміну бездуховності прийшли часи відродження. Знищені, занедбані, спалені храми почали відновлюватися. Не стало винятком і наше село Полапи. І з благословення згоранського отця Володимира були збори селян у Полапах, на яких громада вирішила будувати церкву в селі, було це у 1990 році».
12 лютого1990 року до Волинської обласної ради подано всі необхідні документи для реєстрації храму. 23 червня того ж року був виданий дозвіл на його будівництво.А 8 липня 1990 року освятили місце для майбутньої культової споруди. На освяченні цього місця були присутні три священики – благочинний Любомльської округи о. Іоан Лисенко, теперішній благочинний о. Василій Мельничук і о. Володимир Хіночик.
Будівництво тривало три роки на пожертвування жителів сіл Полапи, Сокіл і Гупали. Новозбудований храм — майже копія старого, має довжину 24 м, ширину — 10 м, висоту — 15 м. Храм 5-купольний, з дзвіницею.
Місцевіжителі Василь Пасаман, Олександр Самолюк та інші їздили по всіх селах та шукали проект церкви, яку раніше тут спалили, щось подібне знайшли у Смідині. Стали збирати гроші на будівництво, тривало воно до 1993 року. Всі допомагали, кожен, як міг, всі долучалися до будівництва. Жінки вишивали рушники, скатертини, хоругви.
«Мене тільки у липні 1993 року висвятили у священики, а вже 13 серпня направили у Полапи, і саме 14 серпня у нас відбулося перше Богослужіння, у свято Маковея, — говорить о. Василій — Літургії ми тоді не служили, бо храм ще був не освячений, проте за дев’ять днів, 23 серпня храм освятив преподобний Ніфонт, єпископ Луцький і Волинський Української православної церкви».
З того дня розпочався новий відлік часу, за ці 25 років багато що вдалося зробити: у 1995 році першими у районі зробили опалення у храмі; у 1996 — розпис вівтаря та стін, пізніше поставили 200 метрів паркану навколо церкви. У 2006 році придбали дев’ять дзвонів. Ще за два роки у храмі з’явився новий іконостас, а той, що був раніше, віддали у церкву села Гупали, адже тамтешні мешканці завжди жертвували гроші на полапівський храм. Поставили і пластикові вікна, перекрили центральний купол та дзвіницю. У 2011 році викопали колодязь.
За 25 років тут побували такі святині, як Почаївська ікона Божої Матері, чудотворна ікона Божої Матері «Призри на смирення», Зимненська ікона Божої Матері, ікона з Греції «Всецариця», мироточива ікона Божої Матері, Святого Миколая Чудотворця, ікона Спасителя, ікона Блаженної матушки Мотрони, ікона з мощами Великомученика Пантелеймона, ікона з мощами Івана Хрестителя та багато інших.
Цікаво, що за цей час охрещено тут 360 діток, відбулося 174 вінчання.
Підготував Олександр ЛИСЮК.

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ
 

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"