ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com life@lb.lt.ukrtel.net
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


 
 
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


СПОРТ

ХОЧ БЕЗ МЕДАЛЕЙ,ЗАТЕ З ДОСВІДОМ

На юнацькому чемпіонаті світу  з дзюдо, який відбувся у столиці Чилі — Сантьяго, вихованець Любомльської ДЮСШ посів п’яту сходинку. Це найпрестижніші змагання, й сама участь в них вже є успіхом для будь-якого спортсмена.
їВадим Чернов, учень Олександра Сікорського та Олега Максимовича, в перші дні старту чемпіонату чисто й достроково виграв у грузина Георгі Капанадзе та канадця Джоеля Демаре. У чвертьфіналі Вадим зустрівся із росіянином Казбеком Нагучевим, із тим самим, якому програв на чемпіонаті Європи в Каунасі у червні. У цій сутичці наш спортсмен нічого не зміг вдіяти із суперником — лідером рейтингу. Вадим наразився на контр-прийом, а в результаті боротьби в партері програв больовим прийомом. Варто сказати, що росіянин є чемпіоном Європи 2017 року, бронзовий медаліст чемпіонату Європи 2016 року та світу 2015 року.
В наступному поєдинку наш спортсмен зустрівся з угорцем Ботондом Середасом. Зауважимо, що лише два тижні тому у півфіналі Європейського олімпійського фестивалю у Дьйорі (Угорщина) Ботонд виграв у Вадима та став переможцем цього турніру. Але у Сантьяго українець виглядав набагато впевненіше за суперника й закінчив боротьбу з перевагою в два ваза-арі. На жаль, в сутичці за бронзові нагороди наш дзюдоїст поступився Нармандаху Баянмунху з Монголії, чемпіону Азії 2017 року та бронзовому призеру чемпіонату світу 2015 року. Українцю не вдалося здолати опір фізично потужнішого суперника.
Цей чемпіонат світу став хорошим випробуванням для Вадима Чернова. Зрештою, хоч і без медалей, проте з досвідом та гордістю наш спортсмен повертається на рідну землю. А великі перемоги ще попереду, і в цьому немає жодного сумніву.

КРАСУНЯ У ВОРОТАРСЬКІЙ ФОРМІ

Так вже склалося у середовищі вболівальників, що при згадці про футбол ми одразу уявляємо дві команди чоловіків на зеленому газоні, які  прагнуть якомога частіше відправити м’яча у ворота суперника. Попросіть будь-кого з шанувальників «гри мільйонів», не задумуючись, згадати будь-яких десять відомих футболістів — відповідь отримаєте тут же. А як щодо футболісток? Отож ж бо… їДалеко не кожен уболівальник зі стажем зможе це зробити.
Атим часом у мальовничому селі Забужжя мають ким пишатися — місцева 17-річна жителька Яна Глух не просто демонструє гарні результати, а й має досвід виступів на міжнародній арені у формі збірної України, спростовуючи таким чином стереотип, що футбол — це суто чоловіча гра.
Спортивний шлях дівчини розпочинався, як і в більшості її ровесниць-футболісток: зростала разом із сусідськими хлопцями, які полюбляли ганяти м’яча, собі долучалася до гри, сподобалося, затягнуло — звісно ж, у позитивному значенні цього слова.
«Навіть не можу пояснити, чим привабив футбол, — каже Яна. — Подобається динаміка, атмосфера, емоції, які переживаєш, коли твоя команда забиває і тим більше, коли перемагає».
Любов до спорту, прагнення до активного способу життя спонукали по закінченні 9 класу рідної сільської школи продовжити навчання, обравши клас зі спортивним профілем у Володимир-Волинській спеціалізованій школі-інтернаті. З часом потрапила до складу місцевої команди «Ладомир». Спершу грала на позиції форварда, а потім тренери помітили у Яни талант голкіпера. Поставили в «рамку» — і зрозуміли, що не помилилися. Гру здібної дівчини помітили на вищому рівні і запросили до національної збірної WU-17.
А минулої осені наша землячка пройшла серйозне випробування — участь у відборі на Євро 2016-2017, що відбувався у Сербії. На жаль, українська збірна не змогла подолати цього етапу— наші дівчата з рахунком 0:4 поступилися дуже сильній команді Бельгії, зіграли внічию 1:1 зі збірною Сербії і з рахунком 2:1 перемогли румунок та посіли третє місце в групі.
«Найбільше запам’ятався поєдинок з Румунією, — пригадує співрозмовниця. — Матч видався дуже важким: і ми, і суперники постійно створювали небезпеку біля воріт, тож роботи вистачало і в мене, і в румунської колеги. Ми першими відкрили рахунок, потім пропустили з пенальті, але вже за чотири хвилини зуміли вийти впїеред і втримати переможний результат».
Один з останніх успішних виступів Яни Глух на футбольній арені — перемога у фіналі жіночого чемпіонату України у першій лізі. 19 червня цього року у дуже напруженому вирішальному поєдинку «Ладомир» з рахунком 2:1 виграв у «Маріупольчанки» і здобув право виступів у вищій жіночій лізі. Окрім того, дівчину визнали кращим голкіпером першолігових змагань.
«Зрозуміло, що успіх багато в чому залежить від злагоджених дій команди, — каже спортсменка, — але якою буде взаємодія гравців на полі, значною мірою залежить від тренера. Тож, я, користуючись нагодою, від імені усіх дівчат хочу подякувати нашому наставнику Олегу Бортніку за те, що вірить у нас, докладає усіх зусиль, щоб ми показували пристойний результат. Постараємося не розчарувати у вищій лізі».
Сьогодні Яна — вже студентка Володимир-Волинського педагогічного коледжу, де опановуватиме фах вихователя дошкільного закладу. Втім, футболу полишати не планує. Зізнається, що мріє стати чемпіонкою України, мати здобутки на міжнародній арені.
Наостанок цікавлюся, хто ж є футбольним кумиром юної спортсменки. «Олександр Шовковський», — зізнається. Що ж, побажаємо нашій землячці як мінімум таких же успіхів, як і в її іменитого колеги-кумира. Хай спортивна доля приносить нагороди, хай оминають травми і невдачі, і щоб наша газета ще не раз мала приємний привід написати про нашу красуню у воротарській формі.

Сергій Мариньоха

ПІДПРИЄМЕЦЬ У КІМОНО
Ім’я підприємця Миколи Шиця відоме переважній більшості тих жителів міста і району, хто встановлював у своєму помешканні опалення, водопровід, каналізацію чи сантехніку або займався ремонтом цих систем — хоч раз, та все ж доводилося бути у ролі покупця в його магазині. Водночас мало хто знає, що цей чоловік веде здоровий і досить активний спосіб життя й у свої без кількох місяців п’ятдесят два нерідко потрапляє у призери різнорівневих змагань з боротьби дзюдо і самбо та має звання кандидата в майстри спорту.
Оїстанній здобуток Миколи Шиця — звання переможця у віковій категорії 50-54 роки і вазі 100+ на турнірі із самбо, присвяченому пам’яті героїв Чорнобиля, який нещодавно проходив у м. Славутич на Київщині.
«Власне, активні тренування я відновив порівняно недавно, — каже Микола Михайлович. — Що значить відновив? Справа у тім, що по закінченні школи я навчався в Луцьку, де у вільний час займався дзюдо і самбо у спортивному товаристві «Динамо». Моїм тодішнім наставником був відомий на Волині та і по всій Україні тренер Юрій Могильончик. Займаючись під його орудою, вже за півроку потрапив до збірної області, почав завойовувати призові місця. Ну а потім була служба в армії, відтак, заняття спортом поступово відійшли на другий план».
Пауза у спортивному житті Миколи Шиця затягнулася на добрих три десятиліття. А чотири роки тому привів якось він свого наймолодшого, тоді ще восьмилітнього сина Андрійка, на заняття секції дзюдо у Любомльську ДЮСШ. «Побачив, як дітки тренуються, і щось неначе тьохнуло всередині, — зізнається чоловік, — захотілося знову спробувати. Та й мотивація була неабияка: на той час важив 116 кіло. Так і почали ходити на тренування разом із сином до тренера Олексія Чуня. Поступово скинув вагу, почав їздити на різні змагання, потрапляти у призери».
До слова, Микола Михайлович зумів прищепити любов до спорту усім своїм дітям: і двоє старших, Тарас та Алла (живе і працює лікарем у військовому госпіталі в Луцьку), які нині вже мають свої сім’ї, в дитинстві полюбляли вести активний спосіб життя, а тепер і молодші — школярі Анастасія та Андрій — радують першими здобутками. А ще всі його нащадки вправно грають на різних музичних інструментах.
Втім, не тільки спортивними здобутками багата його біографія. Народився і зростав у селі Хворостів, потім, навчаючись в Луцькому професійному училищі №1, здобув фах токаря автоматичних ліній. Після служби в армії повернувся в рідне село, де на перших порах працював на фермі місцевого колгоспу підвожчиком кормів, далі — у будівельній бригаді, а потім був призначений заступником голови колгоспу з індивідуального сектора. Заочно здобував фах зооінженера у тодішньому Львівському ветеринарному інституті. В 1988 році очолив Хворостівську сільську раду і працював на цій посаді протягом усього чотирирічного скликання. Вдалося зробити багато корисного для людей, а однією з найважливіших та найбільш пам’ятних справ тих часів Микола Шиць вважає відкриття залізничної зупинки у селі Руда, що позбавило місцевих мешканців необхідності добиратися декілька зайвих кілометрів до станції «Підгородне». «Звісно, мав клопотів з цією зупинкою, адже «посмів» вирішувати питання в обхід районних партійних органів, — пригадує співрозмовник. — Але, як би там не було, все це вдалося зробити».
А далі — початок важких дев’яностих: заробітки за кордоном, випадкові підробітки, перші, ще невпевнені кроки на підприємницькій ниві. «Починали з торгівлі продуктами харчування, — знову поринає у спогади Микола Михайлович. — Кожного дня — підйом о шостій ранку, завантажування мікроавтобуса товаром, «рейд» сільськими ринками. За день, бувало, встигав побувати на трьох базарах. З часом почали змінювати асортимент: окрім харчових продуктів, торгували й господарськими товарами. Потім повністю переключилися на сантехніку, комплектуючі систем каналізації, опалення, водопроводу».
Нині Микола Шиць успішно веде сімейний бізнес з дружиною Лідією. Впевнено переймає ази цієї роботи і старший син Тарас. «Дуже велику роль відіграє аспект, коли сім’я поряд, — ділиться сокровенним мій співрозмовник. — Власне, я завжди хотів працювати і заробляти саме в Україні, на рідній землі, поряд із рідними людьми».
Сергій МАРИНЬОХА.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ
 

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"