ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com life@lb.lt.ukrtel.net
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


ІНТЕРВ’Ю
ПОВІТРЯНА РАДІСТЬ
Як весна вмить вкрила барвами усі міста і села, так свого часу увірвалася зі святом та кольором в сіру буденність наших краян молода майстриня Ольга Горщарук. За її участі проходять освідчення, перші дні народження малят, дівич-вечори та різні несподівані сюрпризи.
їІ справді, не раз, напевно, кожному доводилось натрапляти на яскраві фото з безліччю повітряних кульок, виробів з них та просто гарно оформлених святкових заходів. З чого почалося таке незвичайне захоплення — крутіння кульок та як воно переросло у серйозну справу, розпитуємо Олю у її затишному магазинчику.....«Усе почалося з того, як по закінченні університету у м. Рівне мені запропонували працювати у місцевому магазині продавцем дитячих товарів. Там і зайнялася крутінням кульок», — розповідає дівчина. Це був час, коли ще ця справа не мала такої популярності і навчитися майстерності теж особливо не було як.
У сусідню область дівчина потрапила завдяки навчанню у Рівненському державному гуманітарному університеті. Вона ще з юних років, коли відвідувала театральну студію «Шанс»ї при будинку школяра, мріяла стати актрисою, тому закінчила навчання у ВНЗ за спеціальністю актор драматичного театру. «Взагалі я планувала залишитися там, але так, мабуть, мало статися, що мене чекав рідний Любомль», — розмірковує дівчина.
Тож у 2012 році Ольга бере на озброєння набуті в університеті навички та після пропозиції працевлаштування поповнює колектив нашого районного будинку культури. Деякий час вона також займалася організацією культурних заходів у селі Полапи, однак, «бажання щось крутити залишилося».
Тому, у вільний від основної роботи час вона приймає замовлення на надування кульок гелієм, виготовлення фігурок з них. А після одруження наважується відкрити свій магазинчик з послугами оформлення свят та створенням гарного настрою.
Оля ділиться: «Мені здається, що в нашому місті можна займатися усім таким, адже у нас багато творчих людей, яким подобається щось гарне, оригінальне».
На запитання, чи можна уже назвати її справу бізнесом, чуємо впевнене «Так». «На початках було важко, але так в усіх справах. Не все вдається відразу, просто потрібно працювати, працювати і вдосконалюватися», — ділиться молода бізнесвумен.
А ще для вдалої справи потрібно мати бажання та запал, вогник в очах, такий, як і в нашої співїрозмовниці під час її розповідей про те, як вона робить приємності для інших. Ольга розповіла про цікавий випадок, коли до неї завітав хлопчина і довго роздумував над подарунком для коханої, розпитував про вартість. Свій вибір зупинивна великій гелевій кульці, та коли продавчиня допиталася, що це має бути освідчення, то дала йому безкоштовно ще десять звичайних, аби відповідальний крок був більш ефектним та яскравим. Дівчина каже: «Коли хлопці трішки романтичні і хочуть зробити свято дівчаткам, то це для мене найприємніше. Я люблю дивувати і завжди стараюся аби догодити, намалювати на обличчі посмішку і зробити усе для того, щоб дівчата відповідали на пропозицію тільки «Так».
І поки майстриня радості з нетерпінням чекає, коли уже її попросять організувати освідчення, між основною роботою та хобі, яке переросло у власну справу, вона також любить повишивати бісером, зв’язати для своїх улюблених шести похресниць іграшки-амігурумі. А ще у її магазинчику власноруч виготовлені помпони та величенькі цифри для оформлення. Також Ольга підтримує і пропонує вироби інших місцевих майстринь, серед яких Роза Дударчук та Яна Костюк.
Заняття Ольги, як і будь-якої іншої рукодільниці, окрім терпіння, вимагає майстерності. І хоч вона наловчилася «викручувати» чи не усіх звіряток, є техніки, які дівчина ще не осилила. Більше того, незважаючи на легкість самих виробів, нелегкою є ця справа, адже на великі свята буває від крутіння її руки уже не витримують. Та є в цьому і позитивний момент: незважаючи ні на погоду, ні на політику, на часом скрутне матеріальне становище, наші люди вміють радіти та робити собі свято, дарувати радість близьким і особливо не жаліють нічого для гарного свята своїм донечкам і синочкам.
З нами Ольга ділиться й планами на майбутнє: «Хочеться розширити асортимент і, звичайно, надалі буду вдосконалюватися. Головне, щоб були для цього умови і кожен зміг собі дозволити влаштувати свято для своїх діток і просто принести комусь повітряну радість».
Ангеліна МОСІЄВИЧ.
ВДРУГЕ ДО ТВОРЧОСТІ ПІДШТОВХНУВ МАЙДАН
Читачі нашої газети, напевно, звернули увагу на цікаві віршовані бувальщини, які ось уже понад рік періодично друкуються у нашій газеті. Їх автором є житель Любомля Павло Олех. Тож сьогодні ми хочемо познайомити вас з цією скромною і, без перебільшення, цікавою людиною.
— Звідки потяг до поезії, і чи давно пишете? — з такого питання розпочалася наша розмова
— Перші свої вірші почав писати ще у школі, старша сестра Галина Каліш також писала, потім працювала в бібліотеці, допомагала з літературою. Двоюрідний дядько викладав українську мову та літературу, тож ніяких поблажок мені, як родичу, не давав, навпаки, вимоги були суворішими, ніж до інших, — каже Павло Іванович. — Зазначу, що читати любив ще з дитинства, тоді доводилось робити це при гасовій лампі — світло в нашому селі провели, коли мені виповнилося 10 років. Тоді іще до шкіл на зустрічі із школярами приїжджали поети, зокрема, Василь Гей, Йосип Строцюк та ін., декламували свої вірші, розповідали про основи творчого процесу. Згодом займався у літературному об’єднанні «Хвилі Світязя», їздив кілька разів і в Луцьк на засідання літстудії «Лесин Кадуб». Але це були, скоріш за все, юнацькі вірші, потім пішов в армію, де було не до писання, і потрошки воно забулося майже на цілих 40 років.
Новим поштовхом до творчості, іскорка якої все одно десь жевріла в глибині душі Павла Івановича, стали події Майдану.
— Коли побачив, як стріляють в хлопців під час сутичок на Майдані, мені в голову наче щось стукнуло, тоді і написав першого вірша, присвяченого цим подіям, — згадує чоловік. — Потім на дев’яте травня довелось побувати у рідному селі, на святкуванні люди згадували мого батька, ветерана війни. Зі всіх тих добрих слів, переживань та спогадів з’явився вірш про солдатські долі «По переораній щоці сльоза котилась». Коли ж в газеті започаткували рубрику «Бувальщини із нашого життя», вирішив спробувати написати щось і на цю тему…
— Де берете сюжети, для своїх бувальщин?
— Сюжети, як то кажуть, — із натури, хтось щось розкаже, щось побачу сам, люблю гумор, люблю пожартувати. Один із моїх улюблених письменників Павло Глазовий. Також завжди був прихильником таланту Володимира Висоцького, усі пісні якого — із життя, значна частина їх пересипана яскравим гумором. Першу бувальщину «Два трактори» написав із розповіді знайомих із селища Головне. А потім увійшов в азарт і пішло... Зараз працюю кочегаром в ТМО, тож довгими ночами часу для роздумів вистачає…
— Окрім віршів на патріотичну тему та бувальщин, ви пишете і про природу, а, що саме надихає на творчість?
— Народився в селі Підлісся серед чудової української природи. Дуже люблю «тихе полювання» — хлібом не годуй, а дай походити по лісі, назбирати ягід, грибів, також полюбляю риболовлю. Натхнення, мабуть, із цього, а ще — від непростих людських доль, від усього, що відбувається в країні. Та все ж вірю, що попри всі негаразди наша рідна земля розквітне, розпростає крила і ми гордитимемося своєю країною.
Нехай же муза не полишає Павла Олеха, щоб він і надалі радував наших читачів новими веселими віршованими творами.
Віктор ПИЛИПЕНКО.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ
 

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"