ПРЕС-КЛУБ "НЖ"

 
Наша адреса:
44300 м.Любомль
вул. 1 Травня, 18
тел.: (03377)
2-41-31, 2-41-75
e-mail: lb.gazeta@gmail.com
Наші банківські реквізити:
ПОГОДА
Кнопка сайту

Ми будемо вдячні Вам, якщо ви розмістите нашу кнопку на Вашому сайті


ІНТЕРВ’Ю
25 років – у спортивній сфері
Мова йде про голову Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» на Любомльщині Володимира Мельничука. Цю людину, без сумніву, знають всі спортсмени району, та й не тільки. Адже чи не кожні змагання, які проводяться на теренах нашого краю, організовуються вищезгаданим товариством.
їоротко про життя Володимира Володимировича. Після навчання у школі вступив до училища, звідти у технікум торгівлі, а тоді ще й у Тернопільський інститут фінансів. В час, коли Україна стала незалежною, і на місцях створювалися районні державні адміністрації та районні ради, йому запропонували посісти посаду голови Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос». Було це у 1992 році. За цей час паралельно очолював та працював ще близько у десяти відділах, таких як фізичної культури і спорту, молоді і спорту, туризму тощо. Разом з дружиною Ларисою виховали сина Руслана та доньку Інну, мають вже й онуку.
— Володимире Володимировичу, якими були перші роки роботи у ВФСТ «Колос»?
— Першим і, напевно, основним завданням на посаді голови ВФСТ «Колос» було створення футбольного клубу, чим ми і займалися в перший рік роботи. Це була нелегка праця, доводилося багато працювати, шукали шляхи, аби знайти додаткові ресурси для футбольного клубу. Я практично більшу частину робочого часу займався тим, що писав папери й розносив по організаціях з проханням надати допомогу, долучитися до хорошої справи створення футбольної команди на теренах району.
— Ви маєте можливість порівняти ставлення до спорту в радянський час та за часів незалежності. Що змінилося?
— Скажу так: зараз спорт знаходиться у більш занедбаному стані, ніж у тяжкі 90-ті роки. тоді він був більш розвинений, і у містах, і в кожному селі, це будь-хто може підтвердити. Де нині у селах є спорт? Та немає. Зібралися, побігали у футбол, на цьому й все. За шкільну фізкультуру взагалі не хочеться говорити. Якщо колись 20 разів підтягнутися на перекладині міг кожен другий, то зараз це вже є великим досягненням. Хочеться, щоб все таки молодь більше приділяла часу заняттям спорту, адже це є запорукою фізичного здоров’я кожного з нас.
— Ви також свого часу грали у футбол.
— Так, грав за луцький «Підшипник», команду луцького підшипникового заводу. Із 1983 року я був у команді, одвічним суперником якої був ковельський «Сільмаш». Довелося пограти і в першості УРСР. В той час проводилися змагання і між підшипниковими заводами усього Радянського Cоюзу, у 1987 році луцький «Підшипник» виграв Всесоюзний турнір підшипникових заводів, що проводився у Москві, а також став переможцем міжнародного турніру споріднених підшипникових заводів, здолавши команди з польського міста Сосновця і чеського Премова.
— Чи не шкодуєте, що свого часу обрали спорт, як професію та спосіб життя?
— Звичайно, що ні. Мені цікаво було всі ці роки працювати у сфері спорту, адже це щоразу нові емоції та нові виклики. Та й для здоров’я це приносить користь. У свої роки можу ще й пробігти чималу відстань, і підтягнутися на перекладині. Тому дякувати Богу, що маю ще здоров’я, а це найголовніше.
А сьогодні Володимир Володимирович святкує ювілей — 55-річчя від дня народження. Редакція газети вітає ювіляра, бажаємо міцного здоров’я, та життєвої наснаги, професійних успіхів та особистих творчих досягнень, сімейного щастя, злагоди та добробуту у вашій оселі!
ВДРУГЕ ДО ТВОРЧОСТІ ПІДШТОВХНУВ МАЙДАН
Читачі нашої газети, напевно, звернули увагу на цікаві віршовані бувальщини, які ось уже понад рік періодично друкуються у нашій газеті. Їх автором є житель Любомля Павло Олех. Тож сьогодні ми хочемо познайомити вас з цією скромною і, без перебільшення, цікавою людиною.
— Звідки потяг до поезії, і чи давно пишете? — з такого питання розпочалася наша розмова
— Перші свої вірші почав писати ще у школі, старша сестра Галина Каліш також писала, потім працювала в бібліотеці, допомагала з літературою. Двоюрідний дядько викладав українську мову та літературу, тож ніяких поблажок мені, як родичу, не давав, навпаки, вимоги були суворішими, ніж до інших, — каже Павло Іванович. — Зазначу, що читати любив ще з дитинства, тоді доводилось робити це при гасовій лампі — світло в нашому селі провели, коли мені виповнилося 10 років. Тоді іще до шкіл на зустрічі із школярами приїжджали поети, зокрема, Василь Гей, Йосип Строцюк та ін., декламували свої вірші, розповідали про основи творчого процесу. Згодом займався у літературному об’єднанні «Хвилі Світязя», їздив кілька разів і в Луцьк на засідання літстудії «Лесин Кадуб». Але це були, скоріш за все, юнацькі вірші, потім пішов в армію, де було не до писання, і потрошки воно забулося майже на цілих 40 років.
Новим поштовхом до творчості, іскорка якої все одно десь жевріла в глибині душі Павла Івановича, стали події Майдану.
— Коли побачив, як стріляють в хлопців під час сутичок на Майдані, мені в голову наче щось стукнуло, тоді і написав першого вірша, присвяченого цим подіям, — згадує чоловік. — Потім на дев’яте травня довелось побувати у рідному селі, на святкуванні люди згадували мого батька, ветерана війни. Зі всіх тих добрих слів, переживань та спогадів з’явився вірш про солдатські долі «По переораній щоці сльоза котилась». Коли ж в газеті започаткували рубрику «Бувальщини із нашого життя», вирішив спробувати написати щось і на цю тему…
— Де берете сюжети, для своїх бувальщин?
— Сюжети, як то кажуть, — із натури, хтось щось розкаже, щось побачу сам, люблю гумор, люблю пожартувати. Один із моїх улюблених письменників Павло Глазовий. Також завжди був прихильником таланту Володимира Висоцького, усі пісні якого — із життя, значна частина їх пересипана яскравим гумором. Першу бувальщину «Два трактори» написав із розповіді знайомих із селища Головне. А потім увійшов в азарт і пішло... Зараз працюю кочегаром в ТМО, тож довгими ночами часу для роздумів вистачає…
— Окрім віршів на патріотичну тему та бувальщин, ви пишете і про природу, а, що саме надихає на творчість?
— Народився в селі Підлісся серед чудової української природи. Дуже люблю «тихе полювання» — хлібом не годуй, а дай походити по лісі, назбирати ягід, грибів, також полюбляю риболовлю. Натхнення, мабуть, із цього, а ще — від непростих людських доль, від усього, що відбувається в країні. Та все ж вірю, що попри всі негаразди наша рідна земля розквітне, розпростає крила і ми гордитимемося своєю країною.
Нехай же муза не полишає Павла Олеха, щоб він і надалі радував наших читачів новими веселими віршованими творами.
Віктор ПИЛИПЕНКО.
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Інші видання

 
 
ГАЗЕТНИЙ АРХІВ
 

© 2011 Розробка та підтримка:Любомльська районна газета"Наше життя"