Про нього кажуть: пенсіонер з любомльщини пішов на війну добровольцем

Минає сумна дата: п’ять років тому, 16 січня 2015-го року страшна звістка прийшла зі Сходу з Донецької області неподалік від Артемівська (район села Отрадівка), де триває війна. У ніч з 15 на 16 січня під час жахливих обстрілів «градами» там загинув житель міста Любомля Микола Штанський – командир 6 гармати 2 батареї 1 артилерійського дивізіону 44 бригади. В історії цієї окремої артилерійської бригади це один з найтрагічніших днів по втратах, коли одночасно внаслідок обстрілу полягло 4 військовослужбовці з однієї гарматної обслуги. Провокації не припинялися, незважаючи на оголошення повного припинення вогню, яке розпочалося 9 грудня 2014-го. Згодом Указом Президента України «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», усі воїни були нагороджені орденом «За мужність» ІІІ ступеня ( посмертно). У Миколи Миколайовича осиротіла сім’я: дружина і дві доньки, котрі дорослішали без татового плеча: нині старша Оксана живе і працює у Польщі, а молодша Вікторія – студентка  медичного інституту у Києві. Уже немає на світі згорьованої мами, у селі Миловань живе батько. Миколі Штанському на той грізний час 1 травня 2014 року минуло 55, тільки-но вийшов на пенсію, відпрацювавши машиністом електровоза понад 30 років. Тож, коли почався Майдан, а згодом і застугоніла війна на Сході України, не міг просто тривожитись перед телевізором, спостерігаючи за кровопролиттям на рідній землі, казав: «Я ж артилерист, добре знаю цю справу, ще молодих навчу, мушу там бути». І в останній день мобілізації в перші дні вересня записався добровольцем… Йому було так важливо, щоб його розуміли і не осуджували за це добровільне патріотичне рішення стати на захист рідної України… Але про те, що Миколі Штанському, чоловікові досвідченому, розсудливому, мудрому було у тому «пеклі» не просто, з сумом розповідав на 20 років молодший його побратим, уродженець міста Ковеля Микола Сахарук, який приїжджав на роковини пам’яті до сім’ї Штанських: «Війна яскраво показує, хто якою людиною є. Микола Миколайович був розважливий, добрий порадник, винахідливий, веселий такий, наче в нього якийсь двигунчик сидів усередині. Але ще найперше – господар гарний. Адже гармату, яка важить 7,5 тонн, з дальністю пострілу 24 км, треба щодня ретельно доглядати, «обслуговувати», приводити в порядок. Микола Миколайович, а з ним навідник Сергій Гриневич зі Здолбунова, вставали о 6-7 годині ранку і чистили, снаряди змазували, щоб готові були. Бо стріляли зазвичай вночі, по 4-5 годин. Робота командира гармати дуже відповідальна фізично і морально, треба вміти розрахувати дуже швидко, коли він отримує три цифри даних по цілі: приціл, рівень, доворот. Мало таких людей, щоб могли оперативно розумово це робити. А Микола Миколайович чітко командував, у нього був порядок. По 100 снарядів кожен вагою по 46 кілограмів, випускали за ніч, всі втомлювалися, у хлопців боліли спини їх тягати, та ще й по болоті. Душа розривається, що ми втратили нашого Миколу Миколайовича і ще трьох бойових хлопців…». Світла і вічна пам’ять.

Валентина Хвас.