Все почалося із «Хрещатика»

На сьогоднішній день в районі налічується близько тисячі суб’єктів підприємницької діяльності. Одиницям із них вдалося вибудувати цілу мережу закладів, причому, різного спрямування. Один із них Василь Богуш, підприємець, до сфери бізнесу якого входить до десятка закладів. Свою підприємницьку діяльність він розпочинав у нелегких дев’яностих, а в цьому році відзначає чверть століття відкриття свого першого торгового закладу.

— Отож, Василю Васильовичу, з чого все починалося?

— Зі справжнього українського борщу. На початку 90-тих всі їздили торгувати до Польщі. Черги були неймовірні, тягнулися до Коцюрів. Довелося й мені одного разу постояти цілу добу в черзі. Торгівлі там зовсім ніякої не було, не говорячи вже про будь-яке харчування. Тоді й виникла думка годувати людей. Всім хотілося чогось такого гаряченького і водночас ситного. Що ж тут краще, як не наш український борщ із усіма можливими овочами та м’ясцем. Придбали з дружиною два армійських великих чани та прийнялися готувати страву. Щоб встигнути на ранок, потрібно було підійматися посеред ночі. В процесі допомагала вся родина, одні підвозили продукти, інші їх чистили, мили, нарізали, а коли все було готове — їхали продавати. В обід така сама процедура, а пізно ввечері завершували свій робочий день. І кожного разу, треба зазначити, біля нас збиралися черги по сто і більше людей. Відповідно і заробити можна було чимало. Я за місяць придбав собі автомобіль. А ще за деякий час таких бізнесменів на переході побільшало, з’явилися перші заклади громадського харчування. Тому бажання продовжувати свій бізнес там відпало. Натомість з’явилося інше — спробувати себе в якості справжнього підприємця. В цей час було модно створювати якісь малі підприємства, товариства, інші заклади кооперації. Вирішив зробити це і я. Проте від цього й постраждав. Коли найперше поставили кіоск на Поштовій вулиці, серед товарів самим «ходовим» стало пиво. Воно завжди було «нарозхват», адже сходилися за ним чи не з усього Любомля. Саме тоді торгову точку почали називати «Хрещатик». Щоби постійно закупляти товари, необхідно готівку тримати при собі, а ми розміщували на рахунку в банку «Україна». Замовляти гроші потрібно було заздалегідь, і то не завжди зможеш отримати. З однієї сторони треба постаратися домовитися на пивзаводі за покупку їх продукції, з іншої отримати гроші в банку. Не завжди виходило. Постійно це вирішувалося, так би мовити, «по знайомству». Якось виходили із ситуації, а тішили себе, що гроші полежать в банку, підуть на розвиток бізнесу. В кінцевому результаті вони там і пропали. Держава нам їх так і не повернула. Прийшлося збирати на виплату всіх податків та оплату праці.

— Не виникло бажання все кинути і працювати за спеціальністю?

— Спочатку так. Але вирішив перереєструватися на приватного підприємця. З часом бізнес почав розвиватися. Прийшлося переконати дружину, щоб доєдналася, адже на той час придумали нововведення – у всіх підприємців повинна бути відповідна освіта. Вона за фахом товарознавець, мені ж, оскільки я будівельник, прийшлося вчитися заново. Оскільки навчання відбувалося дистанційно, роботі не заважало, навіть навпаки. Поряд із традиційними торговими магазинами «Хрещатик», «Магнолія», з’явилися нові заклади харчування: кафе «Славутич» та ресторація з міні-готелем «На хвилях Світязя», а ще відпочинковий комплекс «Баня в Скибах».

Хоча й на цьому наш співрозмовник не зупинився і першим серйозним бізнесом-об’єктом вважає гуртівню самообслуговування, яку йому вдалося відкрити в орендованому приміщенні Укртелекому.

— З цього приводу почала хвилюватися дружина, — пригадує Василь Васильович. – Пропонувала навіть розлучитися. Хоча б фіктивно. Переживала, якщо не вдасться повернути гроші за весь товар, який я взяв під реалізацію, то заберуть не тільки все майно, а й будинок і нам не буде навіть де жити. Слава Богу, все обійшлося.

— До речі, ви людина досить релігійна і кожен свій заклад освячуєте, надаєте допомогу усім, хто її потребує. Можливо, це і є одна із складових формули успіху.

— Так, релігійна. Але я би ще додав — духовна. Адже в кожного із нас є свої духовні цінності, яких ми стараємося дотримуватися та примножувати. Не завжди маю можливість часто відвідувати службу Божу, але до храму йду залюбки, буваю у святих місцях, в будь-який спосіб намагаюся підтримувати церкву та допомагати землякам, в першу чергу матеріально. Щодо освячення — це дійсно так. Будь-який заклад не відкриваємо, навіть не розпочинаємо його будівництво без благословення священика. Мені дуже приємно, що до цього із розумінням відноситься отець Володимир, настоятель Любомльської Свято-Георгієвської церкви, освячує не тільки будівлі, а й благословляє на добрі справи всіх, хто там працює і хто їх відвідує.

— Доречно згадати про колектив, скільки працівників трудиться в закладах підприємця Богуша?

— На сьогодні їх налічується 50. Це оптимальний склад, адже коли працював супермаркет «Центральний», штат складав більше ста осіб. Було трішки складно, тому прийшлося оптимізовуватися. Разом із тим, хочу відмітити вклад кожного із них та подякувати за працю всім тим, хто нині трудиться на різних посадах і тим, котрі колись працювали чи стажувалися. А таких також було чимало. Особлива подяка ветеранам наших підприємств. До них можна віднести Біднюк Лесю Іванівну, Гулак Любов Марківну, Панасюк Тетяну Сергіївну, Бортніка Андрія Григоровича, Полюшко Любов Василівну, котрі в колективі від п’ятнадцяти до двадцяти років. Також ціла когорта людей, які трудяться більше десятка років: Шевчик Олена В’ячеславівна, Стрелюк Галина Іванівна, Шоцька Валентина Степанівна, Влащук Надія Федорівна, Трофимович Світлана Михайлівна.

— Завершуючи розмову, хочеться побажати процвітання вашим закладам, міцного здоров’я родинам працівників, а ще здійснення всього задуманого. До речі, що в найближчих планах?

— Будемо, так би мовити, осучаснюватися, продовжувати робити ремонти, дещо змінювати існуючі площі. Очікуємо найближчим часом запуску власної міні-пекарні. А ще хочу опанувати для себе нове заняття – фермерство. Для цього віднайшов на правах оренди певні земельні площі, будую сільськогосподарську ферму. Як воно буде, час покаже. Надіюся з Божою поміччю опануємо і цей напрямок.

— Нехай щастить і в цих починаннях.

Спілкувався Сергій БОЯРЧУК.