«Душа розгойдана, як дзвін»
Ми так чекали весни. Але все пішло шкереберть: й зима як не зима сьогоріч, була непрохано поблажливою: не засипала снігом, хоч він жданий, як радість, і холодом не дула, хоч про цю властивість у народі своя думка: мусять бути морози, щоб «всяка нечисть вимерзла». От вона й не вимерзла. А виповзла на світ з теплом, як гадина, і засичала отрутою… Й очорнила прихід нашої весни пошестю з такою вбивчою назвою — коронавірус. Офіційна статистика щодня ошелешує. Постало на часі не тільки здоров’я, а життя… Тому особливо цінуймо і шануймо жертовну працю медиків у цю випробувальну для усіх пору, добродійників, волонтерів, усіх милосердних людей, які є першими помічниками і рятівниками.
Кажуть: у нас, як завжди… А ще про Україну кажуть із синівським жалем, що «…з країни в Європі смітник зробили. Тут панують зло, глупота, чорна заздрість, здирництво. Люди дуже розхристані, не люблять один одного. Нема того, що об’єднує. Абсолютно правди немає, законів немає і порядку, то й держави нема. Україна народжує найбільше талантів на квадратний метр у світі, але вона їх не поливає, вони їй не потрібні. Чому тікають люди з України? Бо жити хочуть… Добрі люди не пропустять мене, щоб не привітатись, гарного слова не сказати, але загалом в країні панують злоба і заздрість. Я жив у світі, де не знав, що це таке, там усі тішаться твоїм успіхом…». Це слова болю 77-річного художника всесвітньої слави Івана Марчука, який повернувся з Америки на рідну землю, щиро повіривши в справжню незалежність України. І… розчарувався…
Гірка правда, болісна. Але ж правда. Навіть у нинішні дні пандемії, незрозуміле і корисливе твориться на зразок «кому війна, а кому мати рідна»: одні організували цех по виробництву шкідливого антисептику і виробили його на мільйони гривень, інші —халати, маски переправляли за кордон, треті займаються злодійством… А що вже ціни «поскакали» вгору, то просто розумом важко збагнути: пенсії мізерні, робочі місця на карантині… Хто думає про ближнього у такий складний час? Та скільки ще нечистих, хитрих, жадібних, безсовісних фактів можна описати — і це все ми, українці! Рідна держава, наче оголений нерв… Біда не вчить, не лякає, не вставляє мізки… «Ридає, плаче Ярославна…»
Більшість простого люду розгублені насправді. Чекають, сподіваються, сидять дома… Місцева влада мала б щодня інформувати про стан справ. Та знищені в державі найдоступніші ЗМІ — радіоточки. Біда і в тім, що в нас не як в Кореї, де скрізь на вулицях діючий лозунг: «кадри вирішують все». В Україні кадрова політика відсутня усі 28 років незалежності. Її значимості не розуміє влада, у них своє вирішення: «кумівство і дружбани» першим чином при керівниках усіх рівнів. Тому — кругова непрофесійність, безграмотність, антигуманність, некомпетентність… Народ у безвиході, струна почуттів натягнута до плачу. Кого обираємо, так і живемо. А під час пандемії, коли потрібні особливі чуттєвість і відповідальні дії — це так прояснюється … Але не допускаймо відчаю. Тримаймо з усіх сил у душах найзаповітніших птиць — віру, надію, любов. Усе в нас буде добре, треба пережити, як з вірою переконують щовечора з екрана телевізора відомі українці. Неодмінно край наш знову весною і красою зацвіте…
На щастя! А Міжнародний день Щастя непомітно, як інші красиві дні першого місяця весни, пройшов 20 березня. До людських сердець щирим, схвильованим, правдивим словом достукуються і українські поети і письменники, «це біографи народу, а в нього біографія тяжка». Серед них і наша сучасниця-зоряниця, письменниця-класик, Совість і Честь Нації Ліна Костенко, котрій 19 березня виповнилося 90 років: «…Мене не можуть люди не почути – душа в мені розгойдана як дзвін!»
«…Якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами:
Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивим».
Чесні, вірні і віддані українці безумовно долучилися молитовно і до дзвону-сполоху, з яким Папа Римський Франціск і всі Церкви світу у середу 25 березня ставали о13-ій годині на спільну Всесвітню молитву «Отче наш» за припинення коронавірусу. Папа сердечно закликає людство світу неустанно «молитися з вірою, витривало та сміливо — справді уповаючи на Бога. Господь не розчарує. Він не розчаровує. Він має свій час, але не розчаровує».
Настав Час, який змушує людство спинитись, переосмислити, попросити прощення… І прости нам провини наші, Боже наш…
Валентина ХВАС.
Ілюстрація: Олег Шупляк, «Супроти вітру»
