Провели героя в останню путь
Коли другого пасхального дня пролетіла звістка про загибель волинянина на східному фронті, нікому не вірилося, що таке може бути. Адже всі відзначають велике свято Воскресіння Христового і які б війни не відбувалися в історії людства, на такі свята вони припинялися, оголошувалися перемир’я. Ще більше не вірилося, що горе прийшло в одну із сімей нашого краю.
«Любомль мирно проснувся після двох днів свята. А вчора, доки люди ще святкували, у місто прилетіла страшна звістка. У яку не хотілося вірити. Потім одне підтвердження, друге… І в одній хаті, по вулиці Шевченка цілу ніч не погасло світло. Не тому, що продовжувалося свято… а тому, що закінчилося життя. Цілу ніч лилися сльози, і на ранок не висохли. І не висохнуть ще довго. І не втішаться чотири сестри, ще довго. І не переболить мамі і бабусі, ще довго. Місто вчора мирно заснуло, і ніщо не порушувало спокійний сон і відпочинок. А що потрібно, щоб спати людині спокійно? Хтось скаже: чиста совість, відсутність проблем, тривог, страхів, переживань, тепло, затишок, постіль, тиша. Так. Більшість з нас це має, і спить спокійно. Забуваючи, що нам потрібен ще захист. Від ворога. Захист, який забезпечують хлопці на Східному фронті. Забезпечують платячи ціну, віддаючи сили, здоров’я, сон, спокій, затишок дому…і життя. Вони платять ціну, а ми безкоштовно користуємося цим захистом», — написав у соцмережах в цей день голова волонтерської організації Андрій Демянчук. І одразу ж констатував: «Під сумнозвісною Мар’янкою загинув наш земляк Андрій Шинкарук. Немає свята для російських найманців і нам це свято роблять гірким. Він був одним із перших, хто пішов у першій хвилі мобілізації в 2014 році. Ми памятаємо, як він повертався в 2015, але не для того, щоб залишитися вдома, бо пішов вчитися, і повернувся на війну уже офіцером. Офіцером і загинув…».
Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року у Любомлі. На війні пішов добровольцем у 2014 році, захищати Україну починав у складі 1 ОМПБ «Волинь». В 2015 році демобілізувався. Після чого навчався в Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ.
Після випуску, з червня 2019 року, молодий офіцер служив у складі 28 ОМБр на посаді командира механізованого взводу.
«Противник відкрив обстріл по наших позиціях поблизу Мар’їнки із протитанкового гранатомета. Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Осколками йому посікло праву сторону. Там множинні осколкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці», – повідомили у пресСлужбі 28 ОМБр.
Майже під ранок 23 квітня зустрічав древній Любомль свого героя. Зустрічав стоячи на колінах, віддаючи останню данину воїну-земляку. А вже ближче обіду сотні людей зібралося на центральній площі міста, щоб попрощатися із ним та провести в останню дорогу. Гроб із його тілом побратими несуть від рідної домівки до Свято-Михайлівської церкви, де її настоятель о.Віктор, священослужителі ПЦУ та військові капелани 14 бригади здійснили заупокійну службу.
Продовжилася панахида на площі біля стели полеглих героїв. Представники влади та волонтери, звертаючись до присутніх, ще раз відмітили внесок кожного з тих, чиї імена навічно викарбувано тут. Їх було вісім і побратими навмисне розмістили таблички так, щоб більше нікому не дісталося місця. На жаль, не виправдалося, і доведеться викарбовувати ще одне ім’я — лейтенанта Андрія Шинкарука.
