На кордоні служать наші земляки
Два роки тому Прикордонна служба України відзначила своє 100-річчя. Саме події початку 1918 року лягли і в основу нинішнього професійного свята прикордонників. 30 квітня 1918 року слов’янська група окремої Запорізької дивізії армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши більшу частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон УНР з російською радянською республікою та Донською республікою та встановила там державну символіку України.
Сьогодні кордони України за своєю протяжністю одні із найбільших в Європі. Захищає їх чимало воїнів-прикордонників, вихідців із наших країв. Одним із таких є любомльчанин Андрій Шовковий. Свою службу за контрактом розпочав відносно нещодавно, у 2018 році, але як зазначає керівництво, досить успішно. Зараз він займає посаду старшини-начальника групи відділення інспекторів.
Народився Андрій у Любомлі, навчався у загальноосвітній школі №2. Після закінчення дев’ятого класу вступив до Шацького лісового коледжу, а згодом продовжив здобувати вищу освіту у Львівському національному технічному університеті за спеціальністю інженер лісового та лісопаркового господарства. З роботою за фахом не склалося, тому як і більшість місцевих перебивався заробітками за кордоном, що до душі, як зазначає хлопець, не припало.
Роздумуючи над подальшою кар’єрою, все більше почав схилятися до професії військового, адже батько Андрій Володимирович не один десяток років віддав службі на кордоні. Тому логічним стало бажання продовжити батьківську справу і стати прикордонником. Таке рішення радо вітали у сім’ї, бо ще з дитячих років батьки помічали захоплення хлопця військовою справою. Після підписання контракту пройшов відповідне навчання та повернувся на службу до ВПС «Рівне» Луцького прикордонного загону. Тут здавалося все знайомим, адже саме в цьому підрозділі служив батько, який багато чого зі свого досвіду намагався передати сину.
До завершення терміну контрактної служби Андрію залишається більше року, проте вже зараз визначився, що продовжувати дію контракту буде обов’язково. Разом із тим перед хлопцем відкриваються і нові перспективи, адже отримавши необхідні знання і досвід, в нього є можливість продовжити навчання у військовій академії за скороченим терміном та стати офіцером.
— З цим поки не визначився, — зізнається Андрій. – Таке бажання було й раніше, тим більше, що дехто із моїх друзів ще два роки тому вступив до академії. Зараз навчаються на другому курсі. В мене є вибір: або продовжити служити за контрактом, або піти навчатися на офіцера. Я розумію, що з цим потрібно буде визначитися в наступному році, адже потім в силу різних обставин академія буде не актуальною. А час на роздуми в мене наразі ще є. І використати його планую на саморозвиток.
— Зрозуміло, окрім розвитку професійних навичок, людина зосереджується й на улюблених заняттях. Чим полюбляєш займатися у вільний від служби час?
— Як і у всіх залишається певне коло господарських справ, допомагаю родині, а серед моїх захоплень на першому місці риболовля та мисливство.
Хоча зараз в нашій країні триває карантин і про якісь святкові заходи говорити недоречно, тим не менше воїни-прикордонники заслуговують на слова вдячності та шани за їх нелегку службу. Прийміть щирі вітання з професійним святом та будьте здорові. Мужності вам, успішної служби та мирного неба!
Сергій БОЯРЧУК.
