Олександр Шоцький: «Музика не тільки підносить і звеселяє душу, а й лікує»
У цьому наш сьогоднішній співрозмовник викладач Любомльської музичної школи по класу духових інструментів Олександр Шоцький упевнився за 38 років своєї подвижницької праці, коли не тільки наполегливо і вимогливо навчав юних хлопців і дівчаток краю вмінню володіти інтрументом майстерно, й організовував і пропагував мистецтво, про яке сказано «… а музика вічна». Оглядаючись на пройдений шлях, тішиться, радіє, але й щиро шкодує за тим, що бувало доводилось відмовляти дітям, адже кількість місць у школі обмежена. Власне, таку відмову у юному віці отримав і сам, однак… Власне про це та інше на творчому та життєвому видноколі Олександр Шоцький повідав, коли зустрілися для діалогу з нагоди його важливого ювілею.
— Отже, Олександре Олександровичу, одного разу ви, звичайний сільський хлопчина-п’ятикласник, дізналися, що в Любомлі є музична школа і поставили собі за мету там вчитися. Зіграла важливу роль ваша наполегливість і цілеспрямованість…
— Народився і нині живу у селі Скиби, з музикою жив змалку, бо батько грав на гармошці, а дядько на баяні. Про баян мріяв і я, казала мама, що я малим переставав плакати і засинав, коли дядько починав грати. І як почув, що в Любомлі є музична школа, відразу сів на велосипед і поїхав. Але там сказали, що немає місць, як буде, то листом повідомлять. Я ждав з нетерпінням, аж тут однокласник каже, що йому прийшло повідомлення з музичної навчатися на трубі, та він не хоче. Тоді я, не довго думаючи, поїхав проситися на його місце. Провчився 5 років до 10 класу. Потім поїхав у Барановичі в Білорусь вступати у музичне училище, але там запропонували валторну, я відмовився. Поступив у Луцьке культосвітнє училище на музичний відділ по класу труби до викладача Михайла Оксентовича Новосада. У 1978 році перервав навчання, пішов у армію, повернувся через два роки і закінчував училище. Працювати почав спочатку у будинку культури села Куснище, потім перевели у Скибський клуб… Лев Степанович Азаркевич, з яким ми їздили грати на весілля, раптом почав мене агітувати переходити викладачем до музшколи. Однак у відділі культури були проти і тільки після тривалого «бою» керівництво музичної школи домоглося мого переводу з березня 1983 року.
— Така сторінка як «весільні музики» була у вас дуже яскрава…
— Так, бо ще будучи учнем школи, їздив і з викладачами, і з музикантами міста, що грали в оркестрах, хорах, при будинку культури по весіллях. Навіть ставалися пригоди незабутні. Це було на початку 80-х років минулого століття. Якось пізньої осені приходить до мене старший колега і просить пограти на весіллі, мовляв, я вже завдаток взяв. У той час весілля по два дні відбувалися. А в мене якраз на неділю заручини, одружуватись зібрався. Товариш відмову і слухати не хоче, благає просто і мене, і маму мою, «хоч у суботу пограй» просить. Їхати треба аж за Головно у село. Мусив погодитись на один день. Але у неділю випав густий сніг, дороги там погані, а мені ж на власні заручини треба якось добратися. Хлопці мотоциклом зранку підвозили, то більше ми його пхали, як їхали, потім пішки півдороги до Скиб… Все ж якось встигли прибути до обіду…
— Отже, музика не стала на заваді музикантові у створенні сім’ї…
— У мене гарна сім’я, дружина, син Юрій і його дружина Наталя, донька Альона, любі онуки — відмінник Роман-третьокласник і чотирирічна Софійка, яка дуже любить музику і танцювати. Вони мій затишний тил, моя радість і щастя…
— Мабуть, вас більше знають ще як успішного організатора і керівника оркестрів у районі та й області…
— Коли пригадую минулі роки, то можна казати «нам спокій тільки снився». Культура просто вирувала у нашому краї, на Волині, в Україні. Паралельно з основною роботою доводилось співпрацювати з хорами, яких 5 було в районі, зі Згоранською капелою, якій на той час присвоювали звання, вокальними групами будинку культури, агітбригадами, міським хором ветеранів, Головненським танцювальним колективом. Особливо як керував районом на посаді помічника президента Володимир Склянчук, то організовували духові оркестри у селах Бірки, Машів, міській школі №1, інших. Був час, що їздив на заняття у 4 оркестри. У 90-х роках організували муніципальний духовий оркестр, як ми його називали «президентський». Я був і директором оркестру, і художнім керівником, мали свою печатку, Статут, банківський рахунок. Фінансували діяльність оркестру відділ культури, райдержадміністрація і банк «Україна». У колективі налічувалось понад 30 музикантів, репетиції були стабільні, мали різножанровий репертуар, грали на всіх святкових заходах, їздили на фестивалі і конкурси. Були, як кажуть, на висоті. Правда, потім нас перестали фінансувати, але ми заробляли. А потім почали ставити підніжки, м’яко кажучи… і оркестр зник…
— Однак ваш талант організувати і навчити, дарований природою, незважаючи ні на які перепони, веде до успіхів і вчителя, і учнів, і гурти, якими керуєте. Уже багато років учнівський духовий оркестр під керівництвом Олександра Шоцького посідає перші місця на конкурсах і фестивалях в області, ваші учні є успішними в Україні і навіть в інших державах…
— Нині я веду учнівський зразковий духовий оркестр у будинку школяра, який діє при районній гімназії понад десять років. У 2013-му нам дали звання, а у 2018-му його знову підтвердили. Також радію, що мої учні в цьому році на обласному конкурсі виконавців на духових інструментах імені Анатолія Тиможинського: Єва Латковська (кларнет) — 2 місце, Іоанн Кликоцюк (трубач) — також другий, і Дмитро Кликоцюк (валторна) — 3 місце. Час від часу надсилають вістки відомі музиканти, мої випускники Валерій Скрипка, Ігор Кухар, Ярослав Федончук, Олександр Ющук, також Анатолій Сацюк, Ростислав Сікора, Андрій Чуб, Олексій Гупало, інші.
— Читати «музику» не те, що читаєш книжку — там ноти, знаки, своя лексика… В чім секрет успіху викладача музики, який ви здобули?
— Я музикант різноплановий, коли любиш-чуєш звуки, це творчість, яка захоплює. Ноти відчувати треба, інтонацію, розстановку, паузи, акценти, техніку, діапазони, динаміку, трактовку, штрихи… Термінів багато, але знати треба головне. В тому й секрет, щоб мати терпіння стальне, розвивати техніку, і працювати, працювати, працювати… Люблю свою професію у цьому процесі… Вдячний своїм талановитим колегам, котрі не дають дрімати своєю активністю, серед них Галина Сацюк, Світлана Салуха, директорка Лариса Богачевська. Хочеться, щоб розуміли люди, що музика не тільки підносить і звеселяє душу, а й лікує…
— Як нагорода вам за це добірна зерниста копа нажатих літ, шановний Олександре Олександровичу! Нехай вони не будуть тягарем, а лиш ведуть далі і діла лінію життя у любові, сімейних радощах і щасті, доброті і добрі при міцному здоров’ї і мирних днях!
Розмовляла Валентина ХВАС.
