Основний закон України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»
Як довго йшов український народ до цього конституційного утвердження в статті 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Шлях до цього доленосного документа розпочався від ухвалення Декларації про суверенітет 16 липня 1990 року… З багатьох і різних причин та дій тодішніх політиків, які Леонід Кучма назвав «намаганням формувати процес щодо збереження «хаосу влади» проти проведення конституційної реформи», праця над проектом нової Конституції затягувалась. І тільки через 6 років завдяки ультиматуму Президента Леоніда Кучми: або Конституція, або референдум – і Верховна Рада України прийняла Конституцію 28 червня 1996 року. Правда, щодо стабільності документа, тобто полегкість у можливості внесення змін до текстів Конституції, то це не є добрим. Адже міцний політичний устрій держави залежить якраз від стабільності її Конституції. Важливо, щоб Конституція утверджувала демократію, гарантувала непорушність прав, свобод і обов’язків людини, і мала політичну стійкість не на десятки, а, можливо, й сотні літ.
Принагідно згадаємо, що 16 квітня цього року минуло 310 років всесвітньовідомої Конституції Пилипа Орлика: унікальний історико-правовий документ «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» — акт угоди між гетьманом України Пилипом Орликом та старшиною українського козацтва і козаками, укладений у квітня 1710 року, під час його обрання на високу посаду, є символом тяглості державницьких традицій та демократизму. Цей перший документ великої державної ваги випередив час: у ньому вперше у світі встановлюється поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та описується механізм управління державою і визначається державний статус України. До речі, більш як 300 років тому Пилип Орлик порушив питання боротьби з корупцією. Так Розділ 10 документа зобов’язує гетьмана «…заборонити ці зловживання, що так поширились, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність Гетьмана підступними подарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів почестей». Як пише відома дослідниця козацтва, лауреатка Шевченківської премії Олена Апанович, творці Конституції, розробляючи її в чужій країні, розуміли, що для її практичного застосування необхідно звільнити державу від московського чужоземного панування. З цією великою метою козаки уклали спеціальну угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, який санкціонував козацьку Конституцію, підтвердивши вольності і права Війська Запорозького, та виступивши гарантом незалежності України та непорушності її кордонів. Король зобов’язувався не складати зброю, поки Україна не буде звільнена від московського панування. Конституція була написана руською та латинською мовами. Втілити її в реальність, на жаль, не вийшло через московську агресію. Але її тексти були розповсюджені у полки Правобережної України. Документ є і нині актуальним, кажуть, що його за основу брали для своїх головних законів багато держав. Така наша історія, вчити і знати є необхідністю і має бути потребою.
Напередодні поцікавилися думками про те, як бачиться нашим землякам нинішня реальність у контексті Конституції України, за якою живемо і рухаємось у державотворенні уже 24 роки.
Сергій ПРИКАЗЮК, підприємець, м. Любомль:
— Я добре пам’ятаю ті умови, коли творилася Незалежність України, коли ця національна ідея мала прихильність і у народу, і у влади. Тоді у Верховну Раду прийшли такі прогресивні українські діячі, які вийшли з тюрем – В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, інші, вони стали народними депутатами і поспішали діяти, щоб не втратити момент для створення вільної держави Україна. Тоді мобілізувалися всі патріотичні сили. А зараз мене хвилює багато що. Ну, зокрема, як для газети скажемо, чому згідно статті 10 Конституції України ще рік тому був прийнятий Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», але його ніхто ніде не виконує. Немає вказівки зверху чи що? Навіть навпаки, ускладнюють, блокують, а мовне питання у державі надважливе – це питання національного відродження, без вирішення якого не буде кроків вперед.
Катерина Євтухівна ХОМІК – вчитель, директор школи, сільський голова, громадський активіст, депутат районної ради, с. Забужжя:
— У нашій рідній Україні за роки Незалежності, незважаючи на добре укладену Конституцію, чим далі тим більшою проблемою стає відсутність патріотизму і національної ідеї. Бо вигукувати гасла «Слава Україні!», одягати вишиванки, проводити розважальні флешмоби з національною символікою, цього дуже замало. Україну треба мати в серці. Немає громадянських почуттів, громадянська свідомість і громадянська позиція відсутні, немає виховання любові до України, до свого ближнього. Дуже сумно, що люди втратили віру у завтрашній день. Головне, не бачимо стратегії розвитку держави, головного стержня навколо якого має бути державне будівництво. Тривожить і те, що з розвалом Союзу усе нищили – фабрики, заводи, підприємства, колгоспи, знищили головні цінності і основи економіки, що давали людям працю, а державі – розвиток. Знаєте, в мене така печаль, коли буваю на прибузькій місцевості, де буяли шовковисті трави, де колись були засіяні поля, де в цю пору врунились жита і пшениці, та так вільно і красиво, аж, здавалося, повітря вигравало над тими хлібними нивами, душа співала від того квітування, від тої краси, створеної селянською працею. А тепер там тільки сльози стискають серце, бо навколо бур’яни, хащі, верболози, ліси вирізують і вивозять невідомо куди. До зубожіння доведено Україну, а люди змушені заробляти, працюючи за кордоном на поляка, на німця, в інших країнах. А їм би хотілося на рідній землі мати реальне право на достойну працю, жити з родиною, почуватися забезпеченою і гідною людиною, громадянином рідної держави, у якій гарантуються права, свободи, обов’язки…».
Валентина ХВАС.