«Я завжди любила красу і творила її у всьому»
Це зізнання жінки поважного і достойного віку прозвучало з її вуст із певністю і вірою, осяюючи ще не втрачену вроду ніжною усмішкою і світлим блиском очей. Їх зміст, то дивна незбагненність, коли поміж щоденням і невтомністю, жінка десятки років відважно дбала про натхнення для краси духовної та у сімейному гніздечку.
Це про Анну Михайлівну Сулік (в дівоцтві Романюк), жительку міста Любомля, матусю шістьох дітей, бабусю 12 онуків і 8 правнуків. Наперекір літам, вона зуміла зберегти у собі таїну жіночу: у неї завжди струнка постава, зі смаком підібране вбрання і хустка чи шалик, свіже обличчя з легким привабливим усміхом, привітний погляд з любов’ю до світу навколо… У цьому якийсь напівлегіт, напівпомах незабутньої молодості. Анна Михайлівна розуміє, що коли відгомін молодих літ ще живе в глибині душі, не розвіявся у буденності, то це і є основою для краси усього життя. Хоч пережила болі і рани, тривоги і страждання, але цілющість чеснот християнських — віри, надії, любові, допомагали все витримати.
Повністю матеріал читайте у сьогоднішньому номері «Нашого життя»