Життя сувій золотий

Вся мудрість в тому, щоб знайти свій шлях, робити те, на що є вища Воля… Слова ці — начебто епіграф, можливо, і як дороговказ у біографії Ольги Андріївни Голуб — директорки Бірківської школи Любомльщини. Стелиться її життя сувій золотий, благословенний добром і добротою, наснагою і працелюбністю її щирого і щедрого на любов серця… Свідома цього Ольга Андріївна з теплотою зізнається: «Щораз дякую Долі, що за десятки років, працюючи у різних установах, завжди зустрічала добрих людей, з якими знаходила порозуміння легко і просто, досягали успіхів разом…». При цім зауважмо, що трудитись Ользі Голуб із молодих літ доводиться тільки на керівних посадах. Очевидно, її хист об’єднувати, надихати, вміння бути відповідальною, цілеспрямованою, ерудованою, комунікабельною відразу стають помітними…

«Я змалку любила школу…»

Спочатку життя сільської дівчинки Олі, яка була четвертою дитиною у сім’ї Андрія та Єлизавети Бензелів, що мешкали у селі Мшанець, було, як у казці: цікавим і безтурботним. Хоча змалку призвичаювалась до праці на городі, допомагала мамі по господарству, успішно навчалась у Яснівській школі, а старші класи закінчувала у Головненській. Шкільні роки були визначальними для майбутньої професії. Ольга Андріївна промениться ясним спогадом: «Я дуже любила школу. І вдома любила гратись у вчительку, уявляючи клас і дітей. Малювала по стінах і пояснювала уроки, писала собі для цього конспекти, які бачила у школі у своїх учителів. Це мене дуже надихало і народжувало мрію…». Але до неї був нелегкий шлях. Коли навчалась у 7-му класі, помер батько. Старші дві сестри і брат уже пішли з дому, а їй доводилось допомагати мамі вести господарство, як же у селі інакше… Щодня долала через ліс кілька кілометрів зі школи, коли подруги лишались у пришкільному гуртожитку. Оля не могла зоставити маму саму. А дорогою додому милувалась природою і складала вірші.

Після закінчення 10 класу здійснилась золота мрія стати вчителькою: вступила до Луцького педагогічного інституту на філологічний факультет. Правда, згодом довелося перевестися на заочну форму навчання.

Не було й 18 літ, як Ольга Бензель вийшла заміж, її суджений Микола Голуб родом із Черемошної Волі. Молода сім’я оселилась у Мшанці, і Ольга Андріївна розпочала свою педагогічну біографію у Крушинецькій школі. Перші враження і досі незабутні, і вважає – визначальні на всі наступні літа: «Моєю наставницею і сердечною колегою була директорка школи Людмила Анатоліївна Барило. З часом наші взаємини плавно переросли у щиру жіночу дружбу, яка зберігається і міцніє донині…».

Через кілька років Ольгу Голуб перевели на посаду педагога-організатора у Черемошно-Волянську школу, а у 1998-му була призначена тут директором. 18 років, які, каже, подарувала цій школі, були красивими, незабутніми, успішними: «Ця школа таким райським куточком у селі була, гармонія панувала серед учнів і вчителів, колектив ідейний і дружній, ми разом творили красу в приміщенні і навколо, прагнули, щоб наші діти жили в красивому, а, отже, ставали добрішими й щасливішими…»

Поміж творчими людьми

Так склалось у родині Ольги Андріївни Голуб, що у 2006 р. сім’я переїхала до міста Любомль, тут побудували дім, зростили трійко донечок. А у неї педагогічний шлях проліг до районного будинку школяра. Три яскраві і невсипущі роки, коли була тут директором, це, мабуть, як «нагорода мені» — роздумує Ольга Андріївна: «Бо то було щодень свято для душі – спілкуватися з такими творчими, талановитими у мистецтві людьми, кожен – індивідуальність, багаті душею і винахідливістю. Я захоплена, багато від них навчилась, отримувала естетичну насолоду від красивих своєю майстерністю і вмінням педагогів».

І це враження продовжилось, коли Ольга Голуб потрапила у редакцію райгазети «Наше життя» на посаду заступника редактора. У колективі розцвів її творчий хист, у тексти вкладала щирість і теплоту серця. Найбільше цінує ту дружню і навіть родинну атмосферу, яку відчула в гурті газетярів. Згадує: «Вже й уявити не можу, щоб я могла не знати цих людей. На роботі у газеті здобула однодумців і найкращих друзів, і це щастя…». А ми навзаєм про свою колегу минулих літ кажемо:

Доброту плекає в кожнім слові,

Бо в серці має скарб – для всіх запас любові…

І з редакції понесла його у Бірківську школу, в якій призначена директором у 2014 році. Знову ж таки, як і в попередніх закладах, довелось Ользі Андріївні починати свою працю з ремонтів, з оновлення приміщення, як мовиться, засукавши рукави, творити комфорт, затишок для учнів і колективу. Бо її покликання у житті ще й лідер, що веде за собою, вміє надихати, об’єднати, зрозуміти…

Наснагу дарує родина і квіткове царство

Це і є найкращим стимулом для Ольги Голуб у житті: «Бо сім’я – мама, чоловік, діти, онуки – це найдорожче і найцінніше, що маю в житті, ними дорожу і ціную, бо тільки мої рідні дарують найбільшу любов, взаємоповагу, взаєморозуміння».

Ще кохається у квітах, найбільш чарують троянди і ромашки, які навколо оселі радують око і серце від ранньої весни до осені. Любить Ольга Андріївна читати гарні книги, поезію. Шкодує, що в останні роки зими безсніжні, а вона з дитинства захоплювалася лижами. І спортом. У районних змаганнях з бігу на 100 і 60 метрів займала призові місця. Мабуть, і це також загартувало в цій лагідній, ніжній, привітній жінці ще й вольові риси, які ведуть і допомагають на життєвому шляху.

Тож хай проростають і розквітають у щасливому буянні Ваші щедрі на добро і красу літа, дорога Ольго Андріївно!

Валентина ХВАС.