На збірці віршів можна й погадати
Хотіла б, щоб день цей став особистим відкриттям для кожного: хто з дитинства любить поезію, і хто вперше, з бажанням зрозуміти її словоспів, вчитується у римовані рядки.
Від старогрецьких ліриків Архілоха, Сапфо…, взірцевих поезій римських класиків Горація і Овідія, розмаїття народнопісенної творчості, до Тараса Шевченка і до багатьох поетів сучасності, як Івана Драча, Миколи Вінграновського, Юрія Андруховича…, звучання живого поетичного слова панує довкруж, бо воно першим зримо реагує на всі події у суспільстві, торкаючись наших душ і сердець, пробуджуючи, спонукаючи, наповнюючи любов’ю… Адже поетичний текст, то не лише особистісний погляд автора, а ще й спонукання читача до роздуму, прагнення розкрилити його серце і уяву, стати зорею ясною для дії… А ще повідомити, закликати, насторожити, пробудити… Всесвітній день поезії було встановлено 21 березня 1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО і вперше відзначався наступного 2000- го. Генеральний директор цієї організації закликає усі держави, громадські організації та асоціації у цей День віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі, який є гарантом миру у світі. Власне, березень – перший місяць весни, навіть своїм звучанням чудесно асоціюється зі словом поезія, знаменуючи пробудження і квітування природи… А Весна, як мрія сну чарівна, Сяє вродою святою, Неземною чистотою, Сміючись на пелюстках, На квітках променистою росою. (Микола Вороний) Очевидно, що такий час спонукує творчих людей, для яких слово сонячно промениться і проситься із серця на волю, щоб народитися поезією, ще й знаходити цікаві ідеї, щоб згодом оживали ці рядки поміж людьми. Ось, наприклад, Львівське видавництво «Старого Лева» серед десятка пунктів, пропонує у свято поезії погадати на поетичній книжці. Для цього, взявши в руки збірку, загадати собі сторінку і рядок, знайти їх і, прочитавши, подумати-помріяти чим він вас здивував і яка ваша мрія може бути в нім прихована… Або ж вивчити вірш не як заданий у школі, а щоб на душу лягав, щоб колись при нагоді прочитати гаряче у колі щирих приятелів. Можна також цього дня додати до своєї бібліотеки нову змістовну збірочку, хоча прикро, що в нашому місті її нині ніде придбати… А ще натхнення подарує поетичне читання у гурті з друзями, які також кохаються в поезії, або ж пишуть самі. До речі, не забудьте також влаштувати святкові миті собі і знайомим поетам чи закоханим в поезію, привітавши їх… читанням гарного вірша, краще написаного власноруч… Огляньмося! Весна дзвенить, видноколо сяє і промениться, молода травиця несміливо визирає на світ, перші квіти усміхаються радістю – і, безумовно, ваше серце натхненно юне від такого поетичного привітання життя. Тільки сміливіше впускайте цю Поезію у світлі порухи своєї Душі, хай квітнуть разом!
Валентина ХВАС
З такої чудесної нагоди – вірші юних поетів нашого краю
| ЗМІНИ Ти бачиш світ лише з одного боку. Для тебе він жорстокий і нудний. Ідеш в життя швидким, поспішним кроком. Без усмішки: похмурий і сумний. А ти лиш спробуй жити по-новому: Дивись на світ очима простоти. Не бійся змін, долай в собі утому. Живи лиш так, як відчуваєш ти. Твоє життя барвисте й кольорове, Та цього не помітиш навіть ти, Якщо лиш існуватимеш у ньому І без усмішки будеш далі йти. Люби, живи яскраво, себе змінюй, Закохуйся по-справжньому, твори, До серця прислухайся безупинно, Всевишній так людину сотворив. Ольга МАРИНЬОХА, учениця 10 класу Любомльської гімназії. |
ДІМ-САМІТНИК (диптих) І Дім-самітник чекає на кроки, Ніжно передчуває їх звук, Всі розталі у безвісті роки Прагне радість відчути живу. Та у снах павутинних і стіни, І причілок, і стеля його… І ніхто у цій драмі не винен, Що господар – прихильник пригод. ІІ Спогад, мов сонце тримає цей дім. Зігріває його існування. Бо зі світом не зв’язує й дим, Який був, наче нитка остання… Вітер історії спить на даху. Тіні суму ховаються в вікнах, Що пронизують постаті на шляху… Одна з них – йому істинно рідна… Дарина РОМАНЮК, учениця 10 класу Любомльської школи № 3 |
ЗАРІВНО Ти стоїш на платформі метро. Із тунелю вигулькує вітер. З різким подихом в ніжне чоло Грає з пасмом волосся амбітно. У думках своїх – лиходій. І в думках – філантроп зарівно. Я б штовхнула тебе… та стій. Без повітря мій Всесвіт – дивний. Крізь призму відрази – ущент Розтрощила б я мрії і сни ці. Мені б повернути момент, Коли виросли крила в столиці. Я не хочу писати «люблю». Мені легше сказати «не знаю». А сьогодні я ніч не посплю. І про тебе у сні не згадаю. Хоч любов – це питання без дна. Та реприза у нас сумнівна. А гіпотеза, бачиш, одна: Крізь ненависть – люблю зарівно. Анна ПРОКОПЧУК, уродженка м. Любомль, студентка. |