«Гроза голкіперів» (ФОТО, ВІДЕО)
Думається, така характеристика неабияк підходить співрозмовнику нашої газети, одному із лідерів полапівської футбольної команди «Урожай» Максиму Самойлічу. Хто цікавиться спортивним життям району, підтвердить: навряд чи знайдеться на теренах Любомльщини голкіпер, якому доводилося грати проти полапівських спортсменів, і якому бодай раз влучним ударом не зіпсував настрій Максим, змусивши діставати м’яча із сітки власних воріт. Тож не дивно, що герой цієї публікації вже не раз здобував звання кращого бомбардира на футбольних змаганнях районного рівня і нещодавно підтвердив це реноме, ставши найрезультативнішим гравцем відкритого зимового чемпіонату Любомля з міні-футболу, який фінішував кілька днів тому. Про це та інше — у розмові з кореспондентом «Нашого життя».
— Власне кажучи, футболом займаюся відколи себе пам’ятаю. Змалку, як і багато односельців мого покоління, любив ганяти «круглого», — каже Максим. — Врешті, у сільській місцевості вибору гуртків, окрім футболу, й не було… Ну а потім без пережитих емоцій від забитих голів годі було себе уявити. Щоправда, полюбляю й інші види спорту, наприклад, настільний теніс. До речі, хочу подякувати керівництву нашої громади за те, що придбали тенісний стіл для нашого села — тепер усі охочі мають можливість займатися. Також мені завжди подобався баскетбол, а от легка атлетика чомусь ні.
— Підозрюю, що коли прийшла пора визначатися з професією, ти вирішив пов’язати себе з спортом?
— Саме так. Дякуючи батькам, здобув освіту в державному вищому навчальному закладі — Івано-Франківському коледжі фізичного виховання, де отримав спеціальність викладача-організатора масової фізкультури і спорту. Зараз працюю за спеціальністю: фахівцем з організації спортивного дозвілля у рідному селі Полапи від Центру культури, дозвілля, спорту та туризму Рівненської громади, а також незабаром займатимуся тренерською діяльністю — навчатиму діток у Любомлі, Рівному, Полапах.
— У спортивних колах нашого краю тебе знають як досить забивного гравця. Така результативність на полі — це індивідуальне чуття голу, плід зусиль усієї команди чи і те, й інше? В чому секрет?
— Загалом, результативність форвардів завжди залежить від активних дій усієї команди, хоча без чуття гольового моменту і вибору позиції, вміння опинитись у потрібному місці у потрібний час теж не обійдеться. Думаю, у моєму випадку це 50 на 50 — і підтримка партнерів по команді, й чуття.
— Куди, окрім полапівської команди, заносила спортивна доля?
— Як тільки почав здобувати спеціальність в Івано-Франківську, грав за місцеві «Спартак», «Прикарпаття», «Галичину», яремчанські «Карпати». По завершенні навчання почав грати за любомльський «Рубіж», потім за ФЦ «Ковель-Волинь», «Рочин» (м. Соснівка Львівської області), «Надію» (с. Хорів Локачинського району), зараз граю за ФЦ «Ковель-Волинь». Ну і, звичайно ж, завжди стараюся відстоювати честь рідного полапівського «Урожаю», де зробив перші футбольні кроки.
— У багатьох гравців є пам’ятні голи, матчі. З чим у тебе пов’язані найяскравіші спогади?
— Ну, свій перший гол, то вже і не згадаю… А от щодо найбільш пам’ятних, то їх є декілька. Це, насамперед, забитий команді Ужгорода, коли грав за «Рочин» в Кубку України серед аматорів. Забив головою після передачі з флангу — м’яч перелетів голкіпера і потрапив у «дев’ятку». Але суть, значущість його для мене — не у ефектності, а у рівні турніру, на якому він був забитий, адже аматорський Кубок України — це фактично третя ліга.
Є також декілька голів, які були забиті, коли грав за «Ковель» — пригадую, одного разу поцілив у ворота лучан з 25-метрової відстані. Запам’яталося й взяття воріт у матчі «Галичини», за яку виступав проти івано-франківської «Ніки»: тоді потужним «крученим» ударом застав зненацька голкіпера суперників — м’яч описав круту дугу й влетів під поперечину.
Приємно згадувати й те, як з «Ковелем» у 2018 році виграв Кубок Волинської області, а з «Рочином» у цьому ж році — Кубок Львівщини.
Також є пам’ятним фінал чемпіонату нашого району 2019 року, де ми зустрічалися зі згоранським «Літосом». Після першого тайму ми «горіли» 0:2, а у підсумку виграли 4:3. З цих чотирьох два голи — мої. Ця перемога для мене не забудеться ніколи!
— Як гадаєш, що конкретно слід робити для розвитку футболу і спорту загалом у громаді, в якій проживаєш?
— Думаю, значною мірою цього можна досягти тоді, коли у сільській місцевості буде куди і до кого привести маленького хлопчика чи дівчинку для занять. Має бути професійний тренер-викладач, вибір видів спорту й облаштоване місце для занять — стадіони з натуральним або штучним покриттям, спортивні майданчики. Якщо вдасться поєднувати усі ці аспекти в одне ціле, тоді й буде ефект. Наскільки знаю, нинішній очільник нашої громади Юрій Фініковський до питань фізкультури і спорту небайдужий, позаяк і сам свого часу був активним гравцем, тож є надія, що в нас у цьому плані все буде добре, і місцевий спорт матиме належну підтримку.
Сергій МАРИНЬОХА.
