Герої Крут, ви не забуті
З року в рік 29 січня Україна відзначає День пам’яті героїв, студентів, котрі загинули у битві з більшовиками на станції Крути. Напередодні цих подій, 27 січня 1918 року, з Києва вирушив добровольчий Студентський Курінь, котрий складався зі студентів Університету імені Святого Володимира, новоствореного Українського Народного Університету, а також із вихованців Київських гімназій.
Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. Дорогою надійшло повідомлення, що ворог вже в цьому місті. Тому загін зупинився відразу за Ніжином, на станції Крути. Перемога під Крутами давала шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і дочекатися, поки до Києва підтягнуться військові частини з регіонів. Поразка відкривала ворогові шлях на столицю. Окопи українських бійців тягнулися обабіч залізничного насипу на 3-4 км. Поряд зайняли оборону більш досвідчені бійці Української Військової Школи — всього 250 осіб. Студентський Курінь складав близько 300 юнаків. Якщо додати чотири десятки старших, не дуже надійних бійців різних національностей, то українські сили під Крутами не налічували навіть шести сотень. Проти них рухався передовий майже 6-тисячний загін військ Муравйова, який підтримувала вогнем артилерія з бронепотягів. У захисників Крут була тільки одна гармата.
Учасник цього страшного бою Левко Лукасевич так згадував ці події: «Наша єдина діюча гармата, що відповідала ворогові, була розташована високо на залізничному насипі, її добре бачили як ми в шанцях, так і ворог. Вона була під сильним обстрілом. Шмигаючи то вперед, то взад, вона додавала відваги та настрою. Коли затихала — гадалося, що замовкла назавжди, але вона знову розпочинала вогонь. Пізніше почала працювати зі станції наша друга гармата, але якось кволо й недовго. У розпалі бою гармата перестала стріляти, бо наш «панцирний потяг» вернувся на станцію».
Вранці 29 січня розпочався кривавий бій. Попри обмежену кількість зброї, студенти відбили кілька атак більшовиків. Коли набої скінчилися, командир правого крила — учнів Військової Школи — дав наказ відступати. Ліве крило (Студентський Курінь) чи переплутало, чи взагалі не почуло і фактично пішло у наступ. У результаті більшість із них загинула під час цього неузгодженого маневру. Понад тридцять юнаків потрапили до полону. Один із них згодом дивом врятувався. Решту убивали тут же, під Крутами — спочатку розстрілювали, а потім добивали штиками і ножами. Як свідчили селяни, що бачили страту, учень 7 класу гімназії Пипський заспівав гімн «Ще не вмерла Україна», який підхопили інші.
Втрати українців під Крутами становили близько 300 бійців. Втрати противника достеменно невідомі, але судячи з усього, вони могли сягати 2 тис., адже згодом до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшло лише 4 тис. З першого дня захоплення Києва російські більшовики почали вбивати громадян за будь-що, навіть за українське слово. За місяць окупації, за різними оцінками істориків, було вбито від 5 до 20 тис. громадян. Муравйов у своїх зведеннях писав, що він воював з «гайдамаками» та «щирими українцями». Через півроку після бандитського погрому в Києві та відступу більшовиків самого Муравйова було страчено в міжусобній бійці з більшовиками. За іншими даними, він дезертирував з більшовицьких військ і незабаром покінчив самогубством.
Усі багатотисячні людські жертви, вчинені російськими більшовиками в Києві й по дорозі до столиці, трапилися через безглузду політику діячів Центральної Ради.
Прикро лише те, що частіше трагічні події змушують народ гуртуватися й діяти спільно. Хотілося б, щоб українці були такими згуртованими завжди, і, можливо, тоді не буде таких жахливих дат в нашій історії. Ті молоді люди, котрі загинули під Крутами, просто хотіли жити у вільній та незалежній країні, любили Україну більше за своє життя, яке за неї героїчно віддали.