Ой, на Івана, ой на Купала

Сьогодні відзначаємо Різдво Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна. Ім’я, яке дали своєму новонародженому синові праведні Захарія та Єлизавета, означає «дар Божий» або «благодать Божа». Святе Євангеліє (від Луки) розповідає, що коли Захарія накреслив це ім’я на дощечці, минулася йому тимчасова німота, заговорив він, славлячи Господа і пророкуючи, за навіянням Духа Святого, про пришестя незабаром Спасителя, і що стане Іоанн Предтечею Його, аби підготувати люд до прийняття Спасителя.

Господь охороняв Іоанна, беріг і вів призначеною стежиною. Хлопчик ріс напрочуд гарний, розумний та здібний, опанував науки, уславився доброчесністю й любов’ю до Бога і людей. Змужнівши, пішов у пустелю, де й пробував у трудах та молитвах до дня явлення свого народові.

У належний час явився Іоанн на берегах Йордану з проповіддю про покаяння і наближення Царства Христового. Там хрестив водою тих, хто сповідав гріхи свої. Тоді й прийшов до нього Господь Ісус Христос і прийняв від нього хрещення у водах Йордану. Так Іоанн виконав своє найвище призначення.

А в народі цей празник здавна поєднався зі святом Івана Купала. Наші предки вважали, що найшанованіший серед інших міфологічних святих Дажбог — бог Сонця — подарував життя на землі. Отож, Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл співпадав з певними ритуальними дійствами. Одне з них — Купало, котре символізувало літній сонцеворот, тобто, найвищий культ Сонця. Відтак, і з’явився «охристиянізований» празник з подвійною назвою — Іван Купало.

З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці звечора виходили із села з радісними співами, розкладали вогнища на горі або десь на лісовій галявині поблизу ріки, танцювали навколо і стрибали через вогонь. Дівчата ще співали ворожбицьких пісень і за різними прикметами завбачали, чи здійсняться їхні сердечні бажання. Вранці до схід сонця вмивалися «іванівською» росою — на вроду.

Головними персонажами свята були Марена і Купало, які в різних регіонах України готувалися по-різному. Неодмінним атрибутом були дівочі вінки, які ввечері пускали на воду із запаленими свічками. Вважалося, якщо вінок добре пливе і свічка горить, дівчина вийде заміж, якщо ж крутиться, ще й свічка блимає та гасне, то їй ще дівувати.

В купальську ніч найсміливіші хлопці вирушали у ліс, щоб побачити як цвіте папороть і зірвати чарівну квітку. Вважалось, що той, хто її відшукає, знайде закопаний у землю скарб, а людина, яка доторкнулась цього дива, матиме чудодійну силу — зможе причарувати найкращу дівчину, відводитиме град, грім, бурю…

На Іванову ніч намагались не спати. Бо, за народною уявою, у цей час все оживає й бенкетує: з’являються на світ добрі й злі духи. Зі святом пов’язані й прикмети погоди. У народі кажуть: «Велика роса на Івана — буде врожай огірків та горіхів». Також вважається, що дощ на Івана Купала — благодатний.