Масляна прийшла. Традиції, святкування

У сучасному світі досі відзначають деякі свята, які справляли ще наші предки, і один з таких — Масляна, інформує Ukr.Media.

Такого свята не зустрінеш в церковному календарі, оскільки це подія нехай і дозволена церквою, але не внесена у святці. Однак у календарі є поняття Сирна Седмиця — останній тиждень перед Великоднім постом, яка є заміною язичницького свята. Історія і багато особливостей святкування Масляної тісно переплетені з православною релігією, тому людині корисно дізнатися основні традиції і заборони цього свята з точки зору християнства.

Масляна — свято, що має язичницьке коріння. Його справляли задовго до становлення православ’я. Воно символізує вигнання зими і зустріч весняного тепла. Саме тому Масляну було заведено відзначати весело і з розмахом. Це свято має свою історію, народні звичаї та прикмети, в сенс і значення яких віруючій людині вдаватися не обов’язково. Останній тиждень перед Великим Великоднім постом у православних християн завжди вважався святковим. Його ще називали Масниця, Сирниця, Сиропусний тиждень, Колодка, Колодій, Запусти, Пущення, Туриця…

Нині він найбільш відомий як Масляна – хоча так цей тиждень в давнину звався тільки у прикордонних з Росією регіонах.

Етнограф Галина Олійник розповіла для “Української правди. Життя“, як наші предки святкували “запуск” Великого посту, чим гуляння відрізнялися від російських, та що було на свято на столах у господинь у XVII столітті.

“Масляная” – це не Масниця!

Галина Олійник зазначає, що універсального обряду та способу святкування Масниці для всієї України ніколи не було.

В кожному регіоні завжди були різні назви для свята, днів тижня у ньому та обрядів. Водночас, сенс свята зберігався і був спільним для всіх.

У Масницю у вкладали багато. Це і фактично перше весняне свято, і прощання із зимовим циклом свят, і поступова зміна раціону.

“Звісно, в основі Масниці лежать багато язичницьких символів та традицій, – каже етнограф.

Але це ж нормально, ми не сироти, ми ростемо на традиціях наших предків. Нове замінює старе, але зберігає частину його рис.

Масниця це не тільки прощання з повним зимовим циклом, це своєрідне карнавалє – кінець м’яса (карнавал від carne vale, у перекладі з латинської “прощай, мясо”, – ред.).

Не дарма казали: як Масниця сьома (сьомий тиждень після Різдва – ред), то поїсться з дахів солома“.

Вік окремих обрядів, які проводили на Масницю, становив близько 2 тисячі років.

Це свято також тісно пов’язане з поминанням предків. Адже субота на Переступному тижні (передостанній тиждень перед постом – ред.) – була однією з трьох субот на рік, які душі випросили у Бога, щоб повертатися на землю, каже Галина Олійник. Дві інші такі суботи – перед Трійцею та Дмитрієм.

У цей тиждень було прийнято не лише веселитися, а й очищатися перед постом. Важливо було попросити пробачення у всіх, кому міг чинити щось лихе.

Етнограф вважає, що наше сучасне уявлення про Масляну – наслідок радянізації України, більшовицького режиму. Влада штучно намагалася створити один народ і замінити усі звичні традиції масовими святами та “пиятикою”.

Навіть в давнину у Московському царстві Масляну або “Масляніцу” традиційно відзначали “блінами”, кулачними боями, катанням на санках, запряжених кіньми, каже жінка.

Натомість, в Україні над “блінами” переважали вареники, й святкували запуск посту зовсім по-іншому.

Меню на Масницю – українську “Масляну”

Попри те, що найзвичнішою стравою у ці дні для нас є млинці, у давнину в Україні їх не пекли.

Натомість у кожній хаті були вареники. Найчастіше їх готували з сиром – не дарма ж Сиропусний тиждень або Сирниця.

Однак на цьому раціон наших предків не обмежувався. В цей час споживали рекордну кількість масла та сметани, а також страв, які можна було приготувати з ними.

“Схожими на млинці були наші налисники з сиром.

Запікали молочні каші, малаї (малай – вчинений невеликих розмірів хліб або корж з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна, – ред.), молочні киселі, сирники, вермішелеві та яєчні запіканки, на житньому чи гречаному борошні пекли дужики (поминальний продовгастий хліб).

Крім того, випікали багато солодощів. Могла на столі бути і риба, і яйця. Все, крім м’яса“, – розповідає Галина Олійник.

“Бліни” смажили лише на Слобожанщині та Чернігівщині – в прикордонних регіонах.

Не обходилося, звісно, застілля і без спиртного. У той час варили мед та пиво. Мед (медовуха) і стала праобразом нинішньої горілки.

Водночас, етнограф зазначає, кожен регіон мав свої особливі страви.

Серед них “запікані вареники”, які були поширені на Черкащині. Вареники відварювали, поливали маслом та сметаною, а потім запікали в печі. Кажуть, страва мала абсолютно інший смак, аніж звичні нам вареники.

В традиціях кожного регіону була своя обрядовість. До свята ретельно готувалися – як і до Великодня чи Спаса. Подекуди навіть білили стіни хати, підводили долівку (земляну підлогу – ред.).

Масниця, Запусти чи Пущення до XVII століття святкувалися три тижні.

На Масницю не можна було робити тяжку домашню роботу – ткати, рубати, прясти конопель, білити, шити та вишивати. У Всеїдний тиждень не купували поросят– казали, “бо з них буде сала не їсти”.

Вже у XVIII столітті її святкували тільки один тиждень. Врешті вона звелася до святкування двох-трьох днів.