«Відчуваю, що медицина — це моє»
Всі ми — хто частіше, хто рідше — хворіємо і нерідко звертаємося до медичних працівників. Коли ж одужуємо, то зазвичай дякуємо за допомогу лікарям, медсестрам, але, будьмо відверті, майже ніколи не згадуємо про лаборантів. Їхню роботу важко назвати престижною, бо не кожен захоче, образно кажучи, копирсатися під мікроскопом у чиїйсь крові, сечі, інших речовинах людського організму. Тим часом, саме лаборанти досить часто є тою ключовою ланкою, яка допомагає встановити лікарям точний діагноз. І попри «не престижність» професії, є у цій галузі люди, віддані їй сповна.
Старший фельдшер-лаборант Любомльського ТМО Руслана Квачук у медичній галузі нашого району працює з 2000 року. Родом співрозмовниця з селища Поморяни Золочівського району Львівщини, а на любомльських теренах зустріла свою другу половину.
— Зі своїм майбутнім чоловіком я познайомилася у Любомлі на весіллі у подруги, — пригадує Руслана Василівна. — Поспілкувалися, сподобалися одне одному, невдовзі побралися. Цікаво, що моя мама родом з Волині, а доля занесла її на Львівщину, у мене ж вийшло навпаки: з Львівщини на Волинь. Такий собі «взаємозалік».
Жінка розповідає, що обрати професію медика їй порадив тато. Дослухалася до його мудрого слова і вирішила вступати до Львівського медичного коледжу, який закінчила у 1994 році. Отримавши диплом, за направленням пішла працювати у шосту поліклініку Львова, а коли вийшла заміж і перебралася до древнього Любомля, обійняла посаду фельдшера-лаборанта у місцевій лікарні.
— Тепер, з плином літ я жодного разу не пошкодувала, що прислухалася до татової поради і пішла у медицину, — каже Руслана Квачук. — Нині просто не уявляю себе в іншій галузі, відчуваю, що це моє. Якщо є потреба, можу залишитися попрацювати понаднормово, часом і вночі, й у вихідний день. Адже трапляється всяке — буває, що треба терміново зробити той чи інший аналіз хворому, який потребує невідкладної допомоги. Звісно ж в такому випадку не можна чекати ранку чи закінчення вихідних. На щастя, сім’я розуміє мій режим роботи і у домашніх справах завжди є кому мене підмінити.
За понад чвертьвіковий досвід роботи у медицині, наша співрозмовниця може порівняти, як змінилося оснащення ланки лабораторних досліджень.
— Що й казати, прогрес не стоїть на місці і його кроки відчуваються й на районному рівні, — міркує Руслана Василівна. — Пригадую, як тільки починала працювати, ми послуговувалися ще «допотопними» мікроскопами. Щоб працювати з ними, потрібно було денне світло… Уявіть, як непросто було, коли доводилося робити аналіз у темну пору доби! Нині ж у нас, особливо в останні роки, з’явилося багато сучасної медичної апаратури, яку можна підключати до комп’ютера, через Інтернет пересилати дані в інші медичні заклади — це досить зручно, коли треба порадитися з колегами. Колись, як робили аналіз крові, усі підрахунки проводили вручну, нині маємо гематологічний аналізатор, який потребує меншої кількості реактивів, кислот, якими дихає лаборант. Натискаєш кнопку, і через п’ять хвилин маєш аналіз крові за 23 показниками. Маємо також досить якісні біохімічні аналізатори. Загалом апаратура дозволяє не тільки робити якісну діагностику, а й економити час. Зауважу, у тому, що маємо такий потужний «арсенал» сучасних медичних приладів, велика заслуга керівництва ТМО.
Більшість із нас поза роботою мають свої улюблені заняття. У нашої співрозмовниці одне з таких хобі — приготування солодкої випічки для сім’ї.
— А ще дуже люблю вишивати бісером, — додає жінка, — це чудово заспокоює нерви після важкого трудового дня.
Сьогодні у світі відзначають День медичної сестри, акушерки, фельдшера. Запитую у Руслани Василівни, що побажала б колегам з цієї нагоди.
— Найперше, — каже, — міцного здоров’я їм та їхнім родинам. Звісно ж, зичу людського щастя, достатку, а ще — міцного терпіння, бо в нашій роботі це чи не найголовніше.
Сергій МАРИНЬОХА.
