Спалив сусідові копицю… І став пожежником
День рятувальника — свято, яке відзначається в Україні щорічно 17 вересня. Встановлене 12 вересня 2008 року указом Президента України на підтримку ініціативи громадськості та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Свято є не лише професійним, оскільки його відмічають також громадяни, які внесли свій внесок у справу ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, захисту життя і здоров’я людей.
Напередодні професійного свята вдалося поспілкуватися з жителем села Рівне, багаторічним рятувальником Олександром Козачуком. Нині він віднедавна вже перебуває на заслуженому відпочинку, проте в душі рятувальником так і залишився. Розповідає, що іноді робота сниться.
На службу у пожежну частину прийшов у 1997 році. До того працював кранівником на «перевалці» в Старовойтовому за спеціальністю, оскільки у Львові отримав професію кранівника. Почалися скорочення, й Олександр Михайлович став безробітним.
«Саме в цей час з’явилася вакансія пожежника у Любомлі – вирішив спробувати. Пройшов підготовку на місці, яку проводили спеціалісти з Луцька. За кілька років пройшов навчання в Харкові на командира відділення. Спочатку працював у Любомлі, а коли в 2012 році відкрили пожежно-рятувальний пост у Старовойтовому – перейшов сюди».
— Чи запам’ятався перший виїзд рятувальною технікою?
— Так, пам’ятаю: перший мій виїзд був на пожежу сухої трави неподалік Машева, перше «бойове хрещення» запам’яталося. Багато було пожеж, коли вантажівки горіли, завантажені вугіллям — гасити дуже важко. У Старовойтові нас працювало двоє людей — командир відділення та водій. Займали територію від Коцюрів до Столинських Смолярів, задіювали місцеву пожежну охорону Гущі, Забужжя. При потребі вже викликали підсилення з Любомля.
— Який був графік роботи?
— Працювали добу через троє. Раніше проживав у Боровому, часто на роботу діставався на велосипеді, іноді мотоциклом. А ще ж ми знаходилися в резерві: коли великі пожежі, то викликали й у вихідні дні. Тобто, потрібно було бути завжди готовим спішити на допомогу.
Як розповідає Олександр Михайлович, отримав прізвисько «Пожежник» ще в дитинстві, коли спалив сусідові скирту соломи. Відтоді в селі його так і називали, як виявилося — недарма, пожежником таки став.
Нині ж пан Олександр займається господарством, полюбляє ходити до лісу по гриби: «Цього року їх є вдосталь, тиждень збирав — дружина говорить, що вже досить, бо немає вже де їх дівати».
Олександр ЛИСЮК.