Вони загинули в боротьбі за незалежну Україну

Українська повстанська армія була створена з ініціативи ОУН у роки Другої світової війни. Українці завжди, за всіх часів та обставин важко і жертовно боролися за власну волю. Створення Української повстанської армії логічно завершило процес оформлення українського самостійницького руху. УПА стала збройною силою, здатною впродовж 10 років вести запеклу боротьбу проти нацистського і більшовицького тоталітарних режимів.

Велика кількість українських патріотів стали жертвами цих антигуманних систем, які зневажали право на само визначення. Традиційно на Покрову ми вшановуємо пам’ять в день Захисника України і День українського козацтва тих, хто виборював незалежність.

В цій статті подаємо біографії уродженців Любомльщини, учасників українського визвольного руху Богдана С.К., Михальчука І.Ф., Семчука Л.Д. Всі вони загинули в боях з військами НКВС.

Ці біографії написані ними особисто. Вони знаходились в архіві, закопаному повстанцями на межі Ратнівського і Старовижівського районів на початку 1950-х рр. і розконсервовані в 1990 р. Лише в 2008 р. з ініціативи Рівненської обласної організації Всеукраїнського братства ОУН-УПА, сотні цих розпорошених, пошкоджених вологою, рукописних, машинописних і друкованих аркушів, часто пошкоджених, передано до столичного музею.

Автобіографія Сергія Кіндратовича Богдана («Богдан», «Бик», «Биков», «Чорний», Євген»), провідника Любомльського району надрайонного проводу Ковельської округи ОУН 14.10.1948 р.

Я, Богдан Сергій Кіндратович – Богдан, народився 28.04.1922 року в с. Куснищах І Головнянського району Волинської області в сімї селянина-середняка, по національності українець. Господарка складалась з 14 га землі, втім 5 га орної, будинків і іншого господарського інвентарю. Стан родини з 4-х осіб, а саме: батько, мати, сестра і я. Від 7 років почав ходити до школи в с.Куснищах І, де закінчив 7 кл. НСШ у тім же селі в 1936 році. До жодних орг. не належав. По закінченню школи повернувся додому на господарку. На господарці працював до приходу большевиків 1939 року. Під час німецької окупації 1941-1944 рр. я був спочатку вдома на господарці, а по тім почав ходити до школи в м.Любомль. В Любомльській школі закінчив одну чверть року, тому що німці старшим учням не дозволили вчитись – закрили школу. Німці школярам пропонували їхати добровільно в Німеччину на роботу або на місці займати якийсь держ. пост. Я ні на що не погодився, лише повернувся додому на господарку. 01.01.1943 року через сільську управу мене викликали на курс поліції в Любомль. На курсах було нас 35 стрільців-українців. Інструктором був німець (Лібч), який викладав військові тактики і види зброї. Вся команда була […] Я, не докінчивши поліційного вишколу, 7 квітня втік з […] формі на рукаві нашивка з написсю «шуцман № […]. За власною ініціативою викликав ще двох курсантів із собою, так у квітні повязались з УПА. […] і революційна діяльність в УПА Квітня […] вступаю і записуюсь до відділу УПА в сотню командира Байди, який оперував у терені Головнянського району. Я був стрільцем і приставлений до 11-го рою Сича. Мене в сотні в […] вишколювали щоденно по 8 годин дві неділі[…] тактики, подаючи команду по-українськи: обороти, види зброї. В сотні мене кликали по прізвищу Богдан, а після […] на протязі одного місяця був кулеметником ПП, з котрим брав участь […] з ворогами в місцях таких: 1. З німаками в селі Городнє 26.05.1943 р. – бій був виграний, знищено 4-х німців і жандармів. 2. З німаками в селі Вілька-Підгородненська Маціївського району, бій був виграний. 3. З чер. партизанами в селі Нудиже 12.07.1943 р. – бій був виграний, знищено понад 100 осіб […] і ряд менших боїв із ворогами. 4. З чер. партизанами в селах [Сука]чі й Стара Гута Головнянського р-ну – бій був виграний, знищено понад 40 осіб червоних 15.09.1943 р. мене перевели до сотні ком. Чумака, який оперував у тім же самім терені Головнянського району. В сотні ком. Чумака я займав функцію ройового. В боях був і брав участь в місцях таких: 1. З польською парт. В лісі Бірки Любомльського району у вересні 1943 р. – бій був виграний. 2. З чер. партизанами в лісі Красний Бір Камінь-Каширського району. Підстаршинський вишкіл 05.06.1944 року мене покликано на пятнадцятиденний підстаршинський вишкіл у с. Рогові Смолярі Головнянського району. На вишколі нас було 30 стрільців-українців, які походили родом із широких теренів України, як-от: з Волині, Львівщини, Харківщини, Київщини і інших областей України. Я був ройовим ІІІ-го рою. Відповідальним керівником вишколу був курінний Лисий, а інструкторами були: 1. По вибухових речовинах викладав сот. Яструб. 2. По топографії викладав І чоловий Старенький. 3. По військовій тактиці викладав ІІ чот. Калина. 4. По політ. вихованню викладав стрілець Терещенко. По закінченню вишколу здали іспит 19.06. 1944 р. Я іспит здав все на добре, почому мене ком. Лисий іменує рангою – десятник. По закінченні іспитів я знову повернувся на своє попереднє місце, де був ройовим. Рівно ж був інструктором по військовій тактиці – вишколював повстанців-новобранців по 12.07.1944 р. 17.07.1944 р. наш курінь «Сумського загону» переходив німецько-большевицький фронт у Заболоттянськім лісі Заболоттянського району. Наш курінь звів бій з чер. фронтовиками, в котрім я брав участь і відіграв значну роль – бій був виграний, знищено понад 50 фронтовиків. Після цього за кілька днів мені відчитали похвалення, як герой. 21.08.1944 року ми опинились в большевицькім запіллі, тоді мене призначили бути чотовим ІІ-гої чоти. Я з чотою в складі 35 осіб стрільців і з трьома підстаршинами оперував у Головнянськім районі, окремо маючи призначений терен. До мене щоденно зголошувались та завербовувались в повстанці новобранці. На протязі чотирьох місяців являлося вже 58 стрільців-бойовиків, в тім числі чотирьох підстаршин, а саме: Лис, Голуб, Зоря і Гурко. 14 листопада 1944 року з наказу ком. Ігоря я свою чоту здав, а перейняв чотовий […], який відходив вглиб півночі. Мене з двома стрільцями відіслали з дорученням у Вербський район, щоб там організувати нову сотню. Я був підпорядкований ком. сот. Чумакові. Протягом місяця часу в мене знову було 50 стрільців і четверо підстаршин, а саме Лис, Голуб, Богун і Малошенко. 5 грудня 1944 року я з власної ініціативи зробив [на пад] на чер. фронтовиків у лісі Свинаринщина Вербського району. [Бій був] виграний, знищено 18 фронтовиків, крім ранених, в тім числі […] НКВД Волинської обл., здобуто: 2 кул. ДП, 8 фінок, 3 кріси […]. 24 грудня 1944 року я брав участь у бою з погран. НКВД у лісі Маціївського району – бій був виграний, знищено 35 пограничників. Від 10 березня по 24 липня 1945 року я був сильно хворий на тиф, а після на лихорадку. Тоді мене здали на опіку цивільних людей. По виздоровленню я оперував у своїм районі. В місяці серпні 1945 року мене ком. Ігор призначив бути командиром опергрупи по Головнянському і Любомльськім р-нах. Оперував я з 12-ма стрільцями, з них було двоє підстаршин – Крук і Медвідь, аж по вересень 1946 р. В час своєї операції знищено: понад 40 озброєних ворогів, здобуто автомашину з деякими воєнними речами в місяці серпні на шляху Любомль – Мацеїв. На автомашину посадили двох большевицьких полених: стр. л-та і шофера-бійця, з котрими поїхало 5 стрільців, в тім числі я до села Підгородно Маціївського і Любомльського р-ну, де, підїхавши під станицю стрибків і сільську управу, звели бій із стрибками – бій був виграний, знищено 5 озброєних, в тім числі один МГБ-ист, здобуто 24 кріси, 1 кулемет нім., кастри з набоями та всі папери з управи. Ряд поодиноких боїв. 7 жовтня 1946 року я був викликаний на політ, вишкільний курс у Ковельський район, де викладачем був пров. Богун, по десятиденнім вишколі повернувся в свій район. 24 жовтня 1946 року мене призначує пров. Одуд на Любомльський терен пров. району, в котрім пробув аж по сьогодні – дня 5 жовтня 1948 р. Родина моя, мати і сестра молодша мене, зістались вивезені в осені 1944 року в Сибір, у Красноярських край на роботу. В 1945 року мати і сестра рішили втікати додому, яких переловили і засудили на 5 років тюремного увязнення в Кіровській області. Батько мій як учасник УПА в місяці серпні 1945 року зіставсь проданий зрадником погран. НКВД-истами, якого при окруженні зловили пси, від котрих неможливо було відстрілюватись. Батька засудили на п’ятнадцять років тюремного увязнення в м. Томську Томської области. Постій, дня 14.Х. 1948 р. /-/ Богдан Сергій.

Автобіографія Ігоря Филимоновича Михальчука («Левченка»), стрільця боївки підпілля УПА Любомльського району Волинської області 17.09.1948 р.

Я, Михальчук Ігор Филимонович – Левченко, народився дня 04.12.10 р. в селі Куснища Головнянського р-ну Волинської области, там і проживав. Коли скінчилося мені 8 років, пішов у школу с Куснища, де й закінчив 4 класи НСШ. По закінченню повернувся знову на господарку і на господарці помагав матері в роботі. Коли скінчилося мені 17 років, я пішов вчитися на муляра і за кінчив 3 роки мулярської науки. Далі вже працював сам по свойому фаху – муляром. Коли скінчився мені 21 рік, я був забраний до польського війська м. Нови Сонч. В 1935 р. повернув додому і далі працював по свойому фаху – муляром. В 1939 році, як прийшли большевики, стали забирати на роботу всіх фахівців, а я не пішов. Від того часу мене більшовики вважали як злочинця Совєтського Союзу. Мені стало безвихідне положення, тоді я втікаю за границю до Німеччини через річку Буг, де був задержаний німецькими жандармами і відправлений у Німеччину на роботу. Під час німецької окупації на Україні я знову вертаю додому, але в дорозі коло м.Кракова мене задержує знову німецька поліція і відправила мене в концлагер Дахау №3. В Дахау я пробув неповних 3 роки. Дахау – концлагер був звільнений американцями 18.05.1945 року. Через місяць мене і багато інших американці передали большевикам. Коли я опинився в большевиків, вони мені видали репатріаційний документ, з яким я прибув додому. Вдома родина і господарка були знищені німцями. Я, не оголошуючи нікому про своє прибуття, почав переживати на нелегальному становищі. Дня 20.06.1945 р. мене віднайшли повстанці Богдан і Крук, з якими перебував уже разом у терені Головнянського району. Дня 06.06.1947 року я, йшовши на зв’язок, попав на засідку погран – НКВД, де я зістався тільки легко ранений у праву ногу. Всі роки свого переживання до жодних організацій не належав, а тепер належу до ОУН. Знаходжусь і являюсь стрільцем при провідникові Богданові в терені Любомльського району. Слава Україні! Дня 17.09.1948 р. /-/ Михальчук Ігор – Левченко

Автобіографія Лукаша Димидовича Семчука («Юрка»), стрільця боївки підпілля УПА 20.09.1948 р.

Я, Семчук Лукаш Демидович – Юрко, народився 31.10.1925 р. в селі Полапах Головнянського району Волинської области. Від семи років, себто від 1932 р., почав ходити до школи в село Полапи, де до 1935 р. закінчив 6 клас НСШ. В звязку з бідним станом майновим мого батька дальше вчитись у школі я не мав змоги, а був змушений піти на службу осадників-поміщиків за р.Буг Влодавського повіту, де пас корови. За першої большевицької окупації працював при батькові на господарці та ходив у школу. За німців 1941-43 рр. працював при залізниці грузчиком дерев на вагони. В тому часі я, як є здавна, був симпатиком визвольної боротьби рад. народу, зоставсь покликаний на одномісячний вишкіл, який відбувся в селі Голядині Шацького району. Від 1944 р. поступив на залізницю м.Ковель. Спочатку працював молодшим, а після старшим стрілочником. В звязку з деяких політичних підозрінь зі сторони большевиків мене з тої роботи звільняють, а завезли в с. Любитів Ковельського району на карєр, де працював від 18.05.1945 р. до 1946 р. В звязку з моєю хворобою я з роботи зістався звільнений додому. В часі мого перебування в м.Ковелі і в Любитові я мав зв’язок з повстанцями, а коли прибув додому, то нас пов’язалась сітка. Один з нашої сітки спровокував всю нашу роботу і людей, яких знав. Тому що цей мене особисто не знав, бо походив із сусіднього села – доказав на мене лише по примітці. Мене арештовано через Любомльське МВД. Арештований сидів від 09.01. до 11.01.1947 р., де закидали мені співпрацю з повстанцями і т.п. До вини я не признався, лише постановив за всю ціну втекти з КПЗ. Одного разу нас, двох арештованих, забрали носити дрова до печі, ми набрали до печі дров, принесли раз і потім другий раз, але нагоди на втечу не було, бо сильно пильновали. В тому приміщенні, куди ми носили дрова, сидів той, що мене пильнує, і якийсь другий МГБ-ист, який положив наган на столі, а сам ліг спати за столом. Я, довго не вагаючись, кинувся до дверей, відчинив двері і рушив бігти, що в коротці зник з очей большевиків у нічній темряві. Большевики зчинили крик, метушню, погоню за мною, але дарма я вже був далеко. По моїй втечі я сконтактувався з повстанцями, які пов’язали мене ще з одним, який втік з Сибіру і ховався сам. В часі ховання мали час ті зустрічі з повстанцями та виконували їх накази та доручення. Від дня 17.10.1947 р. провідник Одуд прийняв мене в повстанці і підпорядкував провідникові Андрієві, де находжусь до сьогодні. Родина моя 16.10. зосталась вивезена на Сибір, а трьох моїх братів посаджено до в’язниці. Слава Україні!

Дня 17.11.1947 р. /-/ Семчук Лукаш – Юрко

Підготував в.о. директора музею Олександр Остапюк.