Слово про силу слова
Кажемо: журналістика — розуміємо: високе володіння словом, рідною українською мовою, яка несе у світ повідомлення і про добро, і про зло, може ранити і може лікувати… А це – невтомна щоденна праця душі і серця…
«Мене з дитинства дивує поезія слів, які щодня черпаю з книжок, із газет «Літературної України» і «День», які передплачую вже не один десяток років, ще зі школи. Є письмо для душі, а є для праці. Але вони поруч. Нема факту чи події, про які не можна написати красиво. Треба думати… Наприклад, пишеш, про долю людини, кутаєш з любов’ю її історію в «одежу слова» і насолоджуєшся, як ці слова шикуються одне за одним, швиденько так, а ти їх обираєш-вибираєш, підфарбовуєш, переставляєш, будуєш гармонію, енергію вливаєш, змістовність, ритми, і водночас, щоб усього в міру було, поки аж тобі на серці не стає світло-світло, поки думка не розчинилась у словах… Словом, десь такий процес, який дарує насолоду творчості…»
Вважаю, що мені пощастило, бо у 19-річному віці прийшла у колектив Любомльської райгазети «Радянське життя», де на той час у 1977 році був один з найсильніших журналістських колективів у області. Усі один за одним заочно здобували вищу професійну освіту в університетах Львова і Києва, і треба сказати, що це поєднання теорії і практики було просто чудесним. Старші колеги були надзвичайно доброзичливими, порядними, ставились до молодших як до рівних, а ми відверто ніяковіли через те, але шанували їх і ловили спрагло кожне слово поради. Бо вміли підказувати так, що це не було зауваженням чи вказівкою. Із вдячністю хочеться згадати всіх поіменно: редактори – Яків Василенко, Василь Міневич, Василь Мариньоха, заступник Андрій Зінченко, журналісти Віктор Горнич, Микола Радчук, Ярослав Міщенко, Зінаїда Цаль-Цалко, Володимир Мучак, на превеликий жаль, їх уже немає серед живих на землі. Добре слово завжди теплиться в душі про досвідчених журналістів-колег: Надію Боярчук, Олександра Хоменчука, Михайла Склянчука, з котрими десятки років невтомно засівали добірним словом-зерням сторінкові поля нашої районки, і воно ще квітне на вістрі їхнього пера, воно нас єднає, дає наснагу життєвотворчу.
І рясний букет квітковий і словесний нинішньому творчому гурту газети нашого життя, яка впевнено торує дорогу свого 81-го року від створення. Пройшло роздержавлення, вільно і незалежно стало нашому Слову, проте не завжди легко фінансово, але редакційний корабель спільними зусиллями не втрачає впевненості і креативності, завдяки активній журналістській творчості і пошуку редактора Сергія Боярчука, заступника Сергія Мариньохи, журналістів Олександра Хоміча, Володимира Філіпчука, Аліни Мосієвич (вона нині в почесній відпустці по догляду за синочком), коректора Наталії Єрмолаєвої, бухгалтера Лесі Мариньохи, завкомп’ютерним відділом Сергія Шишути.
І ще кілька спостережень, як же нині наші читачі і люди, які з інших джерел черпають інформацію, ставляться до друкованих видань, зокрема, і районної газети «Наше життя». Часто кажуть, навіщо нам газета, коли в Інтернеті можна знайти новини найрізноманітніші. Хоча реалії переконують, що все, що даремно приходить, має сумнівну якість. А там якраз і буяє журналістська дискваліфікація, неграмотність, не вміння працювати з інформацією і матеріалом для текстів, робити правильний аналіз. Тому рясно вигадок, свідомих перекручень і страхів. І на диво читачі сформовані поки що так, що хочуть бачити і чути не те, що відбувається насправді, а те, що їм би хотілося. А творці таких текстів часто-густо підлаштовуються під сформовані читацькі стереотипи. Вражає, коли кажуть, що читач потребує «попростіше». А хіба в магазині ви вибираєте плаття чи костюм гіршого фасону і якості? Отож-бо, читач також свідомо чи може й ні, але бере слово «на смак», звучання, тулить до душі. І якщо пропонувати, то обирає таке, що зачаровує, манить, прикрашає… Іван Величковський мудро передав сутність: «Писемні слова – папір не повинні дерти».
Тому й говоримо про силу слова, з якою треба жити. Великий Микола Гоголь ствердив на віки: «Неосяжна сила слова кожного».
Валентина ХВАС, секретар районної організації Волинської НСЖУ.