Мовний закон: міфи і правда
16 липня 2019 року почав діяти Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Ухвалений він був у травні того ж року. Тривала робота над документом породила багато міфів щодо його легітимізації і впливу на суспільство. Вони не розвіялися й до сьогодні. Навпаки, після минулорічних президентських виборів та зміни влади, почастішали нападки на цей акт з усіх сторін. Українофоби, не втомлюючись, носяться із пропозицією переглянути його, а то й відмінити. Не задовольняють їх і закони про декомунізацію, люстрацію влади та силових структур, обмеження трансляції російських телерадіокомпаній в Україні, медична реформа та інші.
Україноненависники гуртуються на київських телеканалах «ЗІК», «112-Україна», «КРТ», де частенько теревенять про нібито «непривабливий» мовний закон, його негативні наслідки для «рускоязичного насєлєния». Вони, не кліпнувши й оком, невтомно очорнюють все, що працює на зміцнення незалежності Української держави, її соборність. Вони, звичайно, знають українську мову, іноді послуговуються нею та принципово «вєщают» російською. Чи можливо таке в іншій країні, скажімо, в Росії? Щоб на їхніх головних телеканалах гості виступали на чужій, а не державній мові? Такого і уявити не можна навіть в дурному сні. А в Україні це норма, бо власники-олігархи телеканалів тяжіють до Москви й антиукраїнську справу давно поставили на карту. Їм море по коліна, а наша влада — не указ. Ще не такі номери проходять. І нікому ніякого спуску.
12 травня на ТВ КРТ Дмитро Співак, юрист за фахом, одесит, відповідаючи на дзвінок якогось страждальця, якому важко дається українська мова на побутовому рівні, почав галасувати: «Я ніколи не погоджуся, щоб мої діти забули рідну для них російську. Мовний закон України не дозволяє вивчати її у школах». Мовляв, кожного дрозда тягне до свого гнізда. Втім, розумний шукає недоліки в собі, а недалекоглядний — в іншому.
Звісно, кожен з нас має право на власну думку. Але не може не дивувати, що на такі просторікування ведуться прості українці, яким не одне десятиліття напускали туман чужинці. Вони правили на українських теренах віками — і російські, і австрійські, і польські. Наша мова довго була під забороною.
І в роки незалежності українська мова не була пошанована як державна. Кілька років тому, за повідомленням статистичних органів, на 100 українців припадало 46 одиниць преси рідною мовою, а на стільки ж росіян 386 їхньою.
Діяли і діють досі потужні фактори русифікації та формування в носіїв української мови комплексу меншовартості. Головними чинниками цього є телебачення та радіо, сфера послуг і друковані видання.
Недавно мені довелося подискутувати на цю дражливу тему на вулиці райцентру з пенсіонеркою Оксаною К.
— Навіщо депутатам було братися за мову? Хіба закон нас нагодує, взує і обігріє? — почала бідкатися жінка.
— У своїй державі має бути своя мова і своя пісня. Якби Росія не посунула в Крим і на український Донбас 2014 року, то б, може, не спішили і з мовними законами. Агресія сусіда підштовхнула діяти, рішучіше рвати пуповину , що з’єднувала і єднає нас досі з Росією, — заперечую. — Немає такого закону, який би задовольняв усіх.
— Як було колись: жили разом українці, росіяни, євреї, поляки в Любомлі. І не ворогували, ділилися усім, мирно сусідили, — продовжує.
— Так як було колись, уже не буде ніколи. З чорної муки білих пирогів не буде.
Отож про міфи: «У школах не можна буде вчитися іншими мовами». Неправда. Закон каже, що мовою освіти є українська. Отже, національні меншини можуть здобувати дошкільну та початкову освіту рідною мовою в спеціальних групах та класах. Наприклад, у Закарпатській області навчання у сто школах донедавна велося тільки угорською мовою. Їх випускники не могли розмовляти українською, не розуміли її. Хоч навчалися в Україні, школи фінансували з нашого бюджету. Перекоси були в освітній галузі і на Буковині, Одещині, в інших краях, де компактно мешкають громадяни України інших національностей.
Міф: «Книжки видаватимуться лише українською». Неправда. Частка книжок українською мовою, які видаються та продаються в книгарнях, становить щонайменше 50%. Вимога не поширюється на книжки мовами корінних народів та національних менших, які видаються коштом бюджету. Також обмеження не стосується офіційних мов Євросоюзу.
Міф: «Усі газети виходитимуть тільки українською». Неправда. Друковані ЗМІ виходять іншими мовами. Та повинні мати і тираж українською. У точках продажу преси українською мовою має бути не менша як 50% назв. Вимога не поширюється на ЗМІ мовами корінних народів України та мовами Євросоюзу, веб-сайти медіа повинні мати версію державною мовою, на пристосування дано 2,5 роки.
Міф: «На вулицях з’явиться мовний патруль». Неправда. У процесі роботи над законопроектом була згадка про мовні інспектори. Цю норму прибрали. Скарги розглядатиме спеціальний уповноважений із захисту державної мови.
Міф: «Кримінальна відповідальність за розмови російською мовою». Неправда. Ніякої кари за це не передбачено. Тому й надалі чуємо на українських телеканалах спілкування російською мовою. Цим грішать і ведучі, і їх гості — народні депутати, чиновники з урядових кабінетів. Закон для них, що дишло…
Міф: «Штрафування за спілкування іншими мовами, крім української». Неправда. Дія закону не поширюється на приватне спілкування та релігійні обряди. Закон передбачає, що українською зобов’язані спілкуватися під час виконання службових обов’язків президент, міністри, високопосадовці, правоохоронці, посадовці місцевого самоврядування, вчителі, лікарі тощо. Це пов’язано з тим, що громадяни мають право отримувати від них послуги державною мовою і можуть скаржитися на невиконання закону. Штрафні санкції діятимуть з 2022 року. Спілкування можна й іншою мовою за згодою сторін.
Міф: «Усім треба складати іспит з української мови». Неправда. Високопосадовці, держслужбовці, прокурори та судді, під час влаштування на роботу повинні надати документ про володіння державною мовою — сертифікат, який отримали після складання спеціспиту. Для інших посад, які вимагають володіння державною мовою, достатньо буде шкільного атестата. Для тих, хто уже працює, перевірки не передбачені.
Міф: «Закон порушує Конституцію України». Неправда. Цю тезу активно просовують проросійські політичні сили, які моляться на Москву. Закон ухвалено якраз на виконання Конституції України, де зазначено (ст. 10), що держава забезпечує функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя на всій території України.
Є й інші міфи про багатостраждальний мовний закон. Та згадав про найбільш поширені.
Минув рік, відколи закон у дії. Чи змінилося щось на краще попри наскоки на нього? Змін небагато, розробники закону дуже віртуозно обійшли гострі кути й підводні камені, аби вийшло і вашим, і нашим. За принципом: є вгору драбинка, є і в долинку. Тому окремі норми так виписані, що стануть чинними через рік-два, є і через три. Та і ця обставина не тішить ворогів українства.
Тим часом, уповноважена із захисту української мови Тетяна Монахова пішла у відставку. Посаду ввели, а про фінансування цієї нової інстанції забули, а мо’ не стачило коштів. Чиновникам треба щомісячно мільйонні суми, а тут якийсь десяток тисяч гривень для посадовця.
Олександр ХОМЕНЧУК.