«Найбільша радість – коли пацієнт виходить з лікарні здоровим»

Понад півтисячі операцій роблять у хірургічному відділенні Любомльської лікарні щорічно. Сьогодні наша розмова про роботу й будні життя із завідувачем цього відділення Олександром Децем.

– Олександре Володимировичу, відомо, що професія медика – не з легких. Чому вирішили поєднати своє життя з медициною?

– Таке бажання в мене виникло вже у старших класах школи. Любив багато читати, ходити в бібліотеку, читав Гіппократа. Більше подобалися природничі науки: біологія та хімія. Тому й зробив осмислений вибір та вступив до Тернопільського медичного інституту. Після закінчення навчання по контракту пішов працювати у Любомльську району лікарню.

Перший рік роботи я організовував реанімаційне відділення. До того відділення як такого не було, тому мені доручили таку справу. Разом з тим працював черговим хірургом. Після цього як вже були анестезіологи, то тоді я вже повністю перейшов у хірургію. Близько десяти років працював черговим хірургом, а це, щоб зрозуміти, чергування і вдень, і вночі, вихідні та святкові дні. В місяць випадало по 14-15 чергувань. Крім цього була щоденна робота з пацієнтами у відділенні – перев’язки, огляди.

– Чи було у вас на меті стати лікарем-хірургом, чи, можливо, задумувалися над іншою спеціалізацією?

– Багато речей в нашому житті стаються завдячуючи випадкам. Взагалі то на молодших курсах навчання в інституті я хотів займатися чисто наукою, це в мене виходило. Після закінчення 4 курсу потрібно було обирати спеціальність: частина студентів могла обрати терапевтичну, а частина хірургічну. Тоді перед цим, як обрати спеціалізацію, потрібно було здавати новомодні тести на комп’ютерах – для всіх це було дуже дико. Моя знайома порадила все таки обрати хірургію – дослухався, здав тести. Після цього три роки було навчання в інтернатурі, частково в Ковелі, Луцьку та Любомлі.

– З чого розпочинається ваш робочий день?

– З кави (сміється). Перш за все робимо обхід відділенням, оглядаємо хворих. Розпитую колег, яка ситуація у відділенні – завідуючий повинен знати хто поступив, кого виписали, які операції були, чи, не дай Боже, хтось помер. Після цього перевязки, консультації, паралельно можуть бути операції, адже люди можуть поступати як вночі, так і під кінець роботи, і в будь-який момент можеш бути в операційній.

– Розкажіть, які операції робите найчастіше?

– У нас загальна хірургія й операції робимо різні. Якщо умовно, то можна поділити їх на дві групи: планові й невідкладні. Якщо говорити про планові, то тут грижа, холецистит, доброякісні утворення тощо. Невідкладні – це апендицит, кишкові непрохідності, оперативні виразки, різного роду травми, різні випадки бувають. Останнім часом трішки менше операцій, зокрема планових, адже у зв’язку з коронавірусом потрібно проходити обстеження і це забирає чимало часу. Проте в нашій лікарні вже роблять ІФА-тестування, яке дає швидкі результати щодо наявності коронавірусної інфекції, і ті, хто бажають зробити планову операцію звертаються до сімейного лікаря, який спрямовує на тестування. Якщо він негативний – ми робимо оперативне втручання.

– Чи змінилася ситуація із запровадженням медичною реформи, зокрема у вашому відділенні?

– Спочатку потрібно зрозуміти концепцію цієї реформи, якої до кінця, мабуть, не розуміє ніхто, навіть і ті, хто її запустив. Якщо відверто, то додалося багато роботи. Зараз пацієнт повинен мати електронне направлення від сімейного лікаря, далі він іде до хірурга в поліклініку, де робиться максимальне обстеження, роблять історію і, якщо потрібно, відправляють на операцію. Тоді ми мусимо всю історію хвороби оформити в письмовому вигляді, тоді в електронному варіанті та в операційному журналі. Під час виписки потрібно заповнювати різні форми й відправляти в нацслужбу здоров’я України, яка за ці послуги повинна виділяти кошти за роботу на медичний заклад.

Разом з тим реформа робиться для того, аби пацієнти отримували послужи безкоштовно, як вже нині при пологах. Наше відділення поки цих пакетів послуг не отримало, на це коштів поки немає. Ми тільки «за», щоб такі послуги були безкоштовні, бо тоді не потрібно турбуватися, зокрема пацієнту, де взяти ліки, які нині недешеві. Ми, водночас, зробили свою роботу і всі задоволені. Так повинно бути в ідеалі. Як воно буде – побачимо, поки суттєвих змін немає. Хоча, здається, що все робиться для того, аби закрити невеликі лікарні, такі як наші, й лишити в області два-три медзаклади, а інші зробити щось на зразок денних стаціонарів.

– Яке оснащення операційних у відділенні?

Завдяки різним проектам, зокрема міжнародним, ми отримали непогане обладнання, зокрема лапароскопічну стійку, яка дає можливість проводити лапароскопічні втручання, маємо електрокоагулятор, який призначений для перекриття кровоносних судин. Раніше ми перев’язували судини спеціальними нитками, тепер же завдяки цьому апарату це набагато швидше, простіше й безпечніше для пацієнта.

– Який емоцій більше отримуєте на роботі: позитивних чи негативних?

Всяке буває: Якщо вдається комусь врятувати життя, тобі, безперечно, емоції позитивні. Бувають випадки, коли життя врятувати не вдається, на привеликий жаль. Найбільша радість, безперечно, коли пацієнта виписуємо з лікарні живим та здоровим, адже для цього й працюємо, аби допомагати й лікувати людей.

– Ваша дружина також медик. Діти своє життя з медициною не пов’язують?

Так, з дружиною Оленою ми познайомилися ще під час навчання в інституті: я був на шостому курсі, вона на першому. Постійне заняття на роботі не дозволило, можливо, десь більше часу приділяти дітям та сім’ї, тому дітей ми не змушували обирати лікарських фах. Старша донька закінчила Львівський університет й отримала спеціальність «Німецька філологія». Меншій ще рік навчатися в школі, з майбутнім фахом ще не визначилася, а ми й не наполягаємо, аби йшла в медицину, тому що це нелегка справа.

– Чи були за час вашої роби моменти, які запам’яталися?

Ситуацій за десятки років було багато. Пам’ятаю, був один випадок, я тоді був на чергуванні: привозять молодого чоловіка на приймальне. Той п’яний, а в грудях стирчить рукоять великого ножа, коли він дихає, вона коливається збоку в бік. Питаю: «Як почуваєшся, чи ще при свідомості». Той говорить: «Та все нормально, витягніть ножа і я піду додому». Трохи роботи було: ніж пробив легеню, діафрагму та застряг у печінці. Курйозний випадок був, добре, що все щасливо закінчилося.

Користуючись нагодою, хочеться привітати колег по фаху з прийдешнім святом: хай усе хороше, зроблене з душею та натхненням, повертається до вас сторицею. Нехай кожна мить життя радує своєю неповторністю. Міцного здоров’я вам, успіхів, наснаги, достатку та доброго настрою.

Розмовляв Олександр ХОМІЧ.