Дуже тихе полювання (бувальщина)

Ось і дочекалися наші мисливці відкриття полювання. Амуніція давно в порядку, зброя начищена, патрони
закуплені, самогонка нагнана.
Готовиться Семен Миколайович, бере горілку в трилітрових банках, закусок чи не повний багажник завантажує, адже їхали на дві доби. Сердобольна дружина запитує:
— А рушницю будеш брати?
Той глянув на гори закусок і каже:
— Та може й не треба.
Хороший мисливець за сезон цілого кабана до лісу відвозить… А як же без мисливських байок біля багаття. Ось кілька коротеньких байок, підслуханих біля їхніх багать…
Розповідає Василь Петрович:
— Якось поїхав на одну заплаву, качок море, а підступитися до них нема як, берег чистий, ні кущика, ні очерету, тільки осот по коліна. Триста метрів мусив потихеньку рачкувати, вимазався весь, за пазуху ледь не відро багнюки натекло, тільки підповзаю на постріл, знімаю рушницю,аж тут «бабах!!!»
За спиною, метрів за сто хтось пальнув дванадцятим калібром. Усі качки знялися і полетіли на інше озерце. Підходжу, бачу дядько стоїть із рушницею:
— Ти чого «шмаляв»? – запитую.
— Та я рушницю прогрівав…
Або іще, розповідає уже Микола Іванович:
Було це у Сибіру. Знайшли лігво та пішли на ведмедя. Чоловік шість засіло біля лігва, а одного послали із довгим дрючком, проінструктували:
— Залазь наверх, поштурхай його дрючком, як почуєш, що вилазить, скачи та падай в сніг, він буде вилазити, ми усі йому в голову і пальнемо…
Чоловік так і зробив, тільки ведмідь чомусь почав вилазити задом. Усі дали залп, у кого дубельтівка, стрілив два рази, одначе тільки й того, що розізлили «косолапого», він аж озвірів від несподіванки, вискакує із лігва немов ракета. Перезаряджати ніколи, мисливці не дуже то досвідчені та не вельми сміливі, перелякалися, кинулися навтьоки, снігу мало не по пояс. Той, що із дрючком, також дременув, доганяє останнього і спотикнувшись хапає його за плече. Той думав, що то ведмідь його схопив.
— Я не стріляв! Я не стріляв! — закричав у своє виправдання на весь ліс. На його щастя ведмідь чкурнув у інший бік…
А як почнуть трофеями нахвалятися, то й не переслухаєш. Недаремно кажуть: «У рибалки рукави по лікоть, а у мисливця язик синій.» І усі ці байки часто розбавляються літрами оковитої, а вона на природі, в колі однодумців іде як вода, до того ж сюрпи наварили, кулішу…
От минулого року група наших мисливців, як почали пити за успіх полювання, то й до самого полювання не дійшло, так і не виймали рушниць із чохлів. Під ранок замість здобичі полягли самі. Навіть ніхто до автомобіля не добрався, так і позасинали на місці, один спершись на стіл, інший на лавочці, третій під лавкою, четвертий взагалі ледве не в калюжі, навіть пес і той нажершись та нанюхавшись їхнього перегару, дрихнув «без задніх ніг». Аби хто зранку в суботу пройшовся по місцях бойової слави цих та інших подібних мисливців, то міг би назбирати цілий арсенал зброї.
Кажуть, що тихішого полювання, ніж у даних любителів дичини, навіть у грибників не буває.
Петрусь ГАМАНЕЦЬ

Ні пуху, ні пера
Як не робиш понад міру —
не звільнитися від пут.
Суєта й буденність сіра
заганяють нагло в кут.
Сон пропав посеред ночі,
стрес щосили напирав.
Раптом збоку хтось шепоче:
Ні луски, Вам, ні пера!
Наче грім у ясну днину
пронизав цілющий звук.
Я чимдуж за ним полинув
в край лісів, озер і лук.
Пурхнув качур з очерету
вслід гончак завів мотив.
Цю незвичну оперету
вітер миттю підхопив.
І немов життя воскресло:
усміхнулись небеса,
відчинив обійми всесвіт.
сонцем зблиснула роса.
А луна бринить зваблива:
Гей, шикуйтесь снайпера!
Ні сріблястої луски,
Вам, ані пуху й ні пера!
                             Герасим Чук