«А в тих літах — і сонце, і дощі…»
Розповідати про людину, з якою, як мовиться, з’їв не один пуд солі, пліч-о-пліч 41 рік засівав неозору газетну ниву, просто і водночас складно. Просто, бо бачив її у праці, на відпочинку, у спілкуванні з людьми, при виконанні громадських обов’язків. Щось із тих взаємин відкладалося в пам’яті, запам’ятовувалося мимоволі. Складно писати про добре знайомих тому, що через дрібницю, характерну рису можеш упустити головне. Бо ж кожна людина — це історія, не подібна на іншу. Та й ідеальних людей не буває. Кожен має свої плюси і мінуси в характері. У кожного з нас бувають спалахи емоцій — поганих і добрих. Люди ще не навчилися у спілкуванні зважувати кожне слово, кожну «хвалу і хулу».
Героїня мого спогаду завжди приборкувала свої негативні емоції, певне ж, розуміючи, що дія слова може інколи стати непоправним ударом, вона схожа на дію зброї. Чи кепсько в неї було на душі, а чи сонячно — вона неодмінно привітна, лагідна і доброзичлива. Свої негаразди ховала глибоко в собі, не виставляла напоказ, як це дехто робить залюбки. Не доводилося бачити її розгніваною, у відчаї і зневірі, хоча траплялося всього. Не чув від неї й лайливих слів. У декого вони часто «чіпляються» до язика. Великий це дар — вміти говорити, співчувати, розуміти те, що говорять інші — цими якостями володіє сповна.
Веду мову про журналістку, колишню працівницю редакції газети «Наше життя» (у минулому «Радянське життя»), чудову бабусю, люблячу дружину і матусю з Любомля, Надію Петрівну Боярчук (у дівоцтві Трофимук). Сьогодні на поріг її життя прийшла 70-та осінь.
Подробиці читайте у сьогоднішньому номері газети «Наше життя»
Придбати газету можна у магазині «Хліб» у центрі міста або ж на міському ринку (підприємець Віктор Лобко).
