Традиції Святого вечора

Український народ завжди славився розмаїттям традицій, звичаїв та  обрядів. Ми завжди намагалися дотримуватися їх, зберігати, передавати наступному поколінню. Та зараз непростий час. Час, коли нашу ідентичність намагаються знищити, свідомість – затьмарити, свободу – вкрасти, історію – підмінити, мову – змінити, незалежність – відібрати. Ворог хоче стерти українців, як окремий народ, як окрему націю. Тому сьогодні вкрай важливо зберігати наші звичаї та традиції та транслювати їх у своєму житті. Адже вони несуть у собі генетичний код нації.

Уже на носі одне з найважливіших свят для християн – Різдво. А перед ним – один із найсакральніших вечорів – Святвечір.У різних регіонах України передріздвяні традиції мають свої особливості. Однак, найбільш наближеними до традицій наших предків все ж є обряди Західної України. Сьогодні ми розповімо вам про звичаї нашого краю та їх особливості.

Навечір‘я Різдва Христового волиняни ще часто називають Колядою, до неї готувалися завчасно. Господині старанно прибирали свої оселі, вибілювали помешкання, мастили хатню долівку, застеляли нові рушники та скатертини, заносили оберемок сіна і стелили його під столом.

З самого ранку 6 січня (за новим стилем) починалася безпосередня підготовка, до якої були залучені всі в родині. Батько з синами порались по господарству: напували та годували худобу, посипали її свяченим маком, стелили нову солому, відкидали сніг від хати, розчищали стежки.

Мати з доньками готували вечерю. Спочатку потрібно було добути «новий вогонь» кременем і кресалом, які пізніше замінили на сірники, та розпалити ним піч. Після цього господиня починала готувати 12 пісних страв.

Головними стравами вважалися кутя та узвар. Кожна господиня мала свій рецепт куті. Наші предки вважали «як почнеш цей рік, так він і буде далі продовжуватися», тому мали за необхідне покласти туди багато інгредієнтів: горіхи, мед, мак, родзинки та інші сухофрукти — все це символи множинності, продовження роду. Кутю готували як густою, так і рідкою. Крім неї, волиняни обов’язково подавали на різдвяний стіл борщ з грибами й картоплю в «мундирах». Традиційними стравами також є вареники, печена або тушкована капуста, смажена риба та гриби.

Важливим було у цей день нічого не їсти, бо це останній день посту. Тому всі в родині нетерпляче чекали першої зірки, яка й знаменувала початок Святого вечора. До речі, вірили, що за тим, хто першим побачить різдвяну зорю, буде весь наступний рік ходити удача та щастя. Коли на нічному небі вже майоріло очікуване світило, починали підготовляти стіл до вечері. На нього за традицією стелили дві скатертини. Першою накривали сіно на столі, ще на неї розкладали по кутах часник. А поверх – другу скатертину.

Важливим був обряд внесення дідуха, ще одного символу українського Різдва. Переступивши поріг господар високо підіймав сніп та починав бажати усій сім’ї щастя та здоров’я, а повіншувавши ставив його на покуті під образами або ж на край столу.

Після цього родина сідала за святковий стіл. Першим місце займав господар. Та перед тим, як сісти за вечерю, він мав подути на стілець, щоб поздувати душі померлих. За ним вже сідали інші члени сім’ї. Вечеря починалася з молитви й заклику духів покійних родичів «приєднатися» до святкової трапези.

По закінченні вечері знову проказували «Отче наш». Різдвяну свічку гасили, ставили в жито чи пшеницю на покуті разом з кутею. Всі страви залишали на столі для померлих членів родини. Після цього починалися забави та колядування.

  • Ось ще деякі звичаї Святого вечора:
  • Не можна було нічого позичати у цей день – «щоб не жебракувати цілий рік», а ще сваритися та лаятися.
  • За столом потрібно було покуштувати всі страви, приготовані до свята. З цим пов’язували добробут родини.
  • У цей день усі мали бути вдома. Та якщо когось із родини не було, то для нього все одно ставили тарілку та ложку.
  • На Святвечір потрібно було одягати новий світлий одяг.

Так святкували Різдво Христове наші предки. І таких традицій вони дотримувались. У наш час ці звичаї та обряди забуваються та спростовуються. Світле свято народження Спасителя перестає бути особливим, а стає чимось із роду «бо так треба». Ми втрачаємо той скарб, який берегли для нас пращури. Саме тому ми вирішили нагадати вам, про важливість зберігати українські традиції та передавати їх наступному поколінню. І можливо зараз не всі ритуали пам’ятаються, але основні звичаї – зустріти свято всією родиною, з хорошими думками й побажаннями, з подарунками та частуваннями, повинні жити і шануватися в наших серцях.

«Наше життя» бажає вам смачної куті та щасливого Різдва! Христос Рождається!

Богдана СВІТЯЩУК.