«Ліс мені був зрозумілий з дитинства»
Часто буває, що професія наче від роду обрала людину. І вона, ставши фахівцем, протягом цього періоду своєї діяльності неодмінно вкладає у роботу свою душу. Так подібно сталось у лісівника Миколи Івановича Бабія. Стежина долі щирим покликом вела його з дитинства, юності і у зрілі роки у круговерть лісівничої праці.
Народився Микола Бабій у селі Гуща. Дитячі роки і невгамовне пізнання світу проходили серед розкоші рідної природи. Батьківська оселя стояла неподалік місцевої перлини — мальовничого озера, до лісу — рукою подати, поруч, на узліссі, розташоване Гущанське лісництво. Саме тут і формувалися його бачення світу, заклалося розуміння про неповторність навколишнього середовища, з’являлося захоплення природою. Після 8 класу хлопець вступив у Шацький лісовий технікум «У мене, восьмикласника, звичайно, ще не було настільки чітких переконань і уявлень про перспективи і значущість професії, — ділиться Микола Іванович. — Але ліс був мені зрозумілий і близький. Адже малими дітьми, можна сказати, не вилазили з лісу. Тому, коли вирішували вдома, куди іти вчитись, а була ідея — у медичне училище або в лісовий технікум, твердо і свідомо обрав професію лісівника».
Після закінчення технікуму розпочав свою трудову діяльність у рідному краю на малій батьківщині. Чотири місяці Микола Бабій пропрацював лісорубом Гущанського лісництва. Його здібності і тямущість тут оцінили. І молодого працівника Любомльський держлісгосп направив на навчання у Львівський лісотехнічний університет. П’ять років навчання на стаціонарі — швидко промайнули, лишивши незабутні спогади про прекрасні студентські роки. Повернувся у лісгосп спеціалістом і відразу отримав вищу посадову сходинку, став помічником лісничого Мосирського лісництва. «Пам’ятаю, прийшов після навчання у лісгосп, а мені кажуть, сідай у лісовоз і їдь у Мосир. Де він знаходиться, я й не знав. Їхали, а навкруг одні ліси, село ж віддалене від райцентру, наче відірване від життя, — усміхаючись, розповідає лісівник. — На той час до села автобусного сполучення не було, як треба було їхати в Любомль, то до траси люди добиралися пішки. У Мосирі поселився на квартиру і пропрацював тут три роки. Загартування пройшов неабияке. Мосирські ліси — могутні, багаті. Звірини у них було незліченно! Тоді, здається, найбільше водилося лосів, часто їх бачили. Було, посадимо ліс і як тільки саджанці підростуть приблизно до метра двадцять сантиметрів — якраз до висоти, до голови лося, він гордо іде і «стриже» деревця, пошкоджує їх верхівки. Тоді в лісовій галузі було законне регулювання чисельності цього парнокопитного».
У травні 1987 року Миколу Івановича перевели на посаду лісничого Головненського лісництва: «У Головні очолював лісництво 7 років. Воно тоді було велике — 8 тисяч гектарів, працівників багато. Роботи — теж, різнопланової: і підсочкою дерев займались, і заготівлею живиці, і хвойну лапку ламали, гриби заготовляли… Був у нас і лісопереробний цех, і приміщення, де утримували худобу, і пасіка, і магазин з різними товарами, їдальня і котлопункт, де готували гаряче харчування для людей, які працювали у лісі. Щодня у спеціальних термосах перші, другі, треті страви возили безпосередньо на місце роботи. Мій обов’язок полягав в організації та слідкуванні за всім процесом. Колектив був хоч великий, але прекрасний, кожен працівник чітко знав і виконував своє завдання, люди були відповідальні і надійні».
У селищі Микола Іванович знайшов свою долю, одружився. Із дружиною Галиною Петрівною народили і виростили доньку Нелю.
Пізніше, у 1994 році, знову повернувся в місто і очолював виробничу ланку у Любомльському лісгоспі. Пригадує, нелегкі часи підприємства, коли був головним інженером: «На той час припала перебудова, розвал Союзу, збуту деревини не було, штабелі лісоматеріалу лежали під самий навантажувальний кран… Згодом потрохи наладилося, ринок задіяв, стало легше, входили в ритм праці». Довелось трудитись і начальником цеху переробки, а об’єми та різноманіття видів продукції тоді були чималі. Однак труднощі Миколу Івановича Бабія не лякали, з дитинства знав, що праця людину годує.
Нині наш працівник все той же енергійний, з оптимізмом, бадьорим духом і життєрадісним вогником в очах. Певно, лісівнича діяльність дається взнаки — особлива магія лісу і сила природи, це, якщо жартома. А всерйоз — таке у людини відмінне ставлення до життя і сприйняття його у найкращих проявах. Маючи багатий досвід у різних сферах лісогосподарських робіт, Микола Іванович і нині залюбки дає цінні поради, часто підсилить розповіддю цікавої кумедної бувальщини із власного життя, чим додає і настрою, і оптимістичного духу.
Сьогодні весь колектив державного підприємства «Любомльське лісове господарство» вітає свого щирого колегу Миколу Івановича із ювілейним шістдесятиріччям. Сердечно бажаємо міцного здоров’я та щастя. Нехай життя буде сповнене любов’ю і теплом. Нехай панує радість та достаток у домі, супроводжують тільки щасливі моменти, прекрасний настрій та повага! Многая літа!
Люба ХВАС, прес-служба ДП «Любомльський лісгосп».
