Щоб мрії ставали реальністю
Святого Миколу Чудотворця любить вся дітвора нашої країни. «Чому саме?», – відповідь очевидна. Директор Машівського навчально-виховного комплексу див робити не вміє, хоча й теж Микола, проте, змін, які відбулися в закладі останнім часом, помітити неможливо. Колеги його ставлять у приклад, начальству мало подобається ініціатива керівника, а ще знаходяться й такі, хто намагається «пхати палки в колеса». Дехто старання адміністрації школи і роботу, виконану руками техперсоналу, вчителів, батьків до чогось надзвичайного не відносить, інші приїжджають подивитися на звичайне диво самі.
Наші кореспонденти побували в школі ще задовго до нещодавнього візиту голови облдержадміністрації Юрія Погуляйка та депутатів обласної ради. І навіть за цей період тривалістю у два місяці помітно, що робота тривала весь час, не зважаючи на карантинні обмеження. А якщо сюди додати все, що вдалося зробити власними силами за останніх два роки, можна із впевненістю сказати: «школа оновлена повністю і до старту навчального року готова».
— Не зовсім так, — заперечує з порогу Микола Оніщук. — Хоча зроблено чимало…
На цьому спілкування з директором школи можна було б завершити, адже підтвердженням його слів стала проста екскурсія закладом і пришкільною територією. Сліди ремонтів видно скрізь: у коридорах вони тривають, а свіжопофарбовані класи з новими меблями вже готові. Їх блиск так і кидається в очі.
— Все власними силами, жодної копійки з батьків не брали, навіть не натякали, — очікуючи традиційне запитання випереджає нас Микола Вікторович. — Маємо гарних спонсорів, за що дякуємо Богу та власне всім благодійникам за допомогу. Допомагають і батьки: одні якимись матеріалами, інструментами, інші, як от Руслан Теміров, своєю роботою. З його пропозиції та допомоги нам вдалося у половині класів замінити штукатурку на сучасну, «венеціанську», з використанням різного декору. Деякі вчителі долучилися до розпису стін національним орнаментом, який найкраще «вписався» в інтер’єр актової зали. В цих же класах, окрім штукатурки, замінили всю електропроводку, встановивши нове сучасне освітлення. Більш актуально це звучить для комп’ютерного класу, де, на мою думку, не просто нове, а сучасне обладнання, яке відповідає системним вимогам найвищого рівня. Чого вартий лише професійний роутер, здатний «роздавати» інтернет на високій швидкості, не залежно від кількості споживачів по всій школі та прилеглій території. До речі, подарований спонсорами і коштує не одну тисячу гривень.
— Що ж місцева влада? Нічим не допомагає? Гроші на поточні витрати, ремонти виділяють?
— Допомагають, виділяють. І на поточні, і на непередбачувані потреби, як от в нас нещодавно склалася ситуація із заміною частини покрівлі, яку «зняло» в результаті стихії. Грішити, що цього замало, я, напевне, теж не буду. Але… Коли ти сам собі господар і в тебе є можливості зробити набагато краще, ніж банальний поточний ремонт, що передбачає щорічне фарбування і заміну подекуди якихось елементів в приміщенні, як дошку в спортзалі чи лампочку в туалеті. То чому б не робити цього, або хоча б прагнути до цього. В цьому плані треба зазначити: наша школа – окрема господарча структура, якій на бюджетний рік виділяються певні кошти. І саме від нас залежить як вони будуть використовуватися. Тому, якщо вийшло десь зекономити, залучити додаткові ресурси — можна подумати як їх раціонально використати. А таких шляхів чимало. Від простої економії електроенергії, твердого палива до залучення елементарних інвестиційних проектів, як би це голосно не звучало. Я не буду деталізувати того, як нам вдається економити на електроенергії, паливі, це може зробити кожен керівник, головне, щоб не було «перегинів на місцях». Мається на увазі коли тобі доводиться одна цифра, на другий рік вона значно меншає (адже всіх грошей ви не використали, значить вам їх багато), а ще через рік можуть врізати фінансування взагалі, мовляв, ви вмієте економити, то покажіть як це робити.
— Про ще один яскравий приклад економії коштів та їх раціонального використання ми з вами розмовляли в минулому році. Тоді вам вдалося гроші, передбачені для встановлення парт в одному класі, використати для забезпечення партами мало не всієї школи. А ось якими інвестиційними планами можете поділитися?
— Що стосується подібних проектів, то вони бувають різними. Про два із них, які нам вдалося реалізувати, ми також вже говорили. Візьмемо для прикладу ремонт спортзалу школи. Наші починання та старання, як і проект в цілому, гідно оцінила районна влада та виділила певну суму на його реалізацію. Ще частину грошей ми отримали за рахунок спонсорського співфінансування. Решта робіт була за нашими спеціалістами. В результаті маємо гарний, відремонтований та оновлений спортзал. Інший приклад – проект з красивою назвою «Класні двері в кожен клас», реалізований спільно із Вишнівською ОТГ. В ньому ми доводили необхідність заміни всіх дверей до класних кімнат. Також на умовах співфінансування. Що маємо тепер? Почали із заміни дверей, а закінчили повністю оновленим інтер’єром з «венеціанською» штукатуркою, заміненою електропроводкою, зручним освітленням та багатьма іншими корисними для навчання речами.
— Голова облдержадміністрації оцінив? Щось просили в нього?
— Так. Найбільше йому сподобався ремонт санвузлів з туалетами (див. фото). Його ми також виконували власними силами. В загальному облаштування двох кімнат з встановлення чотирьох унітазів та двох вмивальників обійшлося нам десь в 75 тисяч гривень. Сюди включені всі будівельні матеріали, сантехніка, її монтаж, демонтаж, укладання облицювальної плитки, стяжки, ґрунтування, шпаклювання, все, все, все. Голова облдержадміністрації, зокрема, зазначив, що це в десяток разів менше, ніж зазвичай.
А щодо допомоги, звичайно, просив. Зараз не хочу розповідати про це, але голова ОДА обіцяв посприяти…
— Ну і нарешті, всі ремонти скоро чи пізно завершаться, які плани на перспективу?
— Є плани, а є мрії. Не хочеться розповідати, щоб всі збулися. Проте, плани з розрахунку здійснюваних, тільки потребують певних зусиль і, зрозуміло, відповідних коштів. А ось мрії дещо з вищого розряду, але зовсім не якась ілюзія. Надіюся, що поділившись із друзями та однодумцями їх таки вдасться реалізувати. Ось дивіться, в кутку стоїть швейна машинка. Вона німецька, особисто привозив. Маємо певні домовленості про передачу нашій школі з десяток таких. Далі облаштуємо майстерню, поєднуючи навчання із практичними навичками. Діти отримають гарну професію, а в школі не буде проблем із тюлями, занавісками, костюмами та іншими речами, які можна пошити власноруч.
Подібна ситуація із відбудовою теплиці, облаштування дослідних ділянок та ведення простого господарства, яке б здешевило харчування дітей.
І, нарешті, мріємо про сучасний спортивний майданчик. Тільки не зі штучним покриттям, воно вже своє відживає, а з сучасним трав’яним. Зрозуміло, із відповідною системою дренажу, освітленням та спортінвентарем.
Як гадаєте, є шанси на здійснення таких мрій? Хоча варто зазначити, що буквально декілька років ми так само мріяли про сучасний ремонт, комп’ютерний клас, нові навчальні дошки, телевізори у класних кімнатах. Зараз це все реальність.
Сергій МИКОЛАЙЧУК.
