У боксерських рукавичках і з шаховою дошкою

Більшості жителів Любомльської громади та й не тільки заступник міського голови Микола Оніщук відомий насамперед як посадовець. Водночас зовсім невелика кількість людей знає про те, що поза роботою він є активним гросмейстером та боксером. До слова, 20 липня відзначається День шахів, а ще через два дні — День боксу. Чим не привід поспілкуватися з людиною, яка є прихильником, здавалось би, таких «полярних» видів спорту?

Починаємо розмову з, так би мовити, статичного виду — шахів. Одне з ключових умінь, яке вони допомагають розвивати, — це здатність до послідовного мислення, порівняльного розумового аналізу, просторового інтелекту.

— І саме цим вони й приваблюють мене, — каже співрозмовник. — У шахи граю, скільки себе пам’ятаю. Спершу навчав тато, а далі з братом Ігорем грали, награвали різноманітні комбінації.

Далі була участь у змаганнях різного рівня — спершу шкільні, потім районні, обласні. Поступово з’явилися перші перемоги, перші призові місця. Останній здобуток на шаховій дошці — минулорічне звання чемпіона району.

— Єдине, на що у шахах може вплинути випадок — це те, якими фігурами — чорними чи білими — ти гратимеш першу партію, — міркує Микола Оніщук. — Все решта, що відбувається на дошці під час гри, — не випадковість, і перемога в поєдинку дається тому, хто вміє продумати свої ходи, а не просто грає навмання.

Тут наш співрозмовник вбачає аналогію зі ще одним своїм захопленням — боксом, де спортсмени так само прораховують стратегію суперника і намагаються направити її проти нього ж. То тільки для тих, хто не розуміється, боксерський поєдинок — бійка двох людей. Насправді ж на рингу доводиться бути мультизадачним: нападати, захищатися, при цьому тримати в голові тактику бою.

— Як і у випадку з шахами, моїм першим суперником був брат. Вже не згадаю, на що саме, але виміняли дві пари боксерських рукавиць і почали самі займатися боксом, — пригадує Микола Володимирович. — На той час ми відвідували секцію дзюдо. Після занять залишалися у залі і влаштовували спаринги — боксували, як вміли. Вже у студентські роки, навчаючись у Луцьку, почав відвідувати секцію боксу. Моїми першими наставниками були Володимир  Каменєв (нині, на жаль, покійний) та його син Артур, який і досі тренує спортсменів.

Щоправда, розвитку спортивної кар’єри завадила травма: заняття довелося на кілька років перервати.

— Відновив їх двадцять літ тому й відтоді фактично не полишаю, — каже співрозмовник. — Пізніше продовжив заняття під керівництвом тренерів Анатолія Кобеля та Бориса Жайворонька у складі збірної Волинської області у 2002-2004 роках. Особливих досягнень не маю, втім, це й не головне. Займаюся не заради титулів, а для себе, щоб підтримувати форму. І те, що у спарингах з молодими спортсменами-розрядниками ще можу вести бій на рівних, тішить.

Нині Микола Оніщук входить до складу правління спортивного клубу «Лідер», що ось вже третій рік діє на теренах міста, і в якому чимало юних спортсменів опановують ази боксу. Окрім того, на громадських засадах він допомагає тренеру Юрію Бєлиху. Щоправда, тепер через карантин заняття проводяться індивідуально на свіжому повітрі, а не у залі.

— Сьогодні у любомльської молоді для занять боксом є значно більше можливостей, ніж було у нас, — роздумує Микола Володимирович. — Приємно, що є школярі, яких цей вид спорту приваблює і які охоче відвідують секцію. Ну а завдання нас, дорослих, надихнути їх до цього своїм прикладом. Хто його зна, можливо, серед нинішніх юних боксерів і справді підростає зірка, яка колись прославить Україну, як брати Клички, Усик, Ломаченко, Узелков,  Берінчик та багато інших видатних спортсменів.

Розмовляв Василь БОРОВИЦЬКИЙ.