«Будемо чорниченьки брати»

Пора збирання чорниці є на диво самоорганізованою і добровільною, кілька трудових тижнів надактивною, навіть святковою. За кількагодинні втомливі поклони цій поліській ягоді і ще терплячість від комарів кусючих, ліс щедро дарує людині-ягіднику своє соковите і цілюще багатство: беріть і споживайте на здоров’я!  Питання «ви вже по ягоди ходили?» звучить в цей літній час як «чи ви виконали свій обов’язок: відвідати лісове царство і вклонитися чорниці-панні»… Це в нашім краї давно — як народний звичай і обряд, чи не так? Навіть пісні ягідні і перекази побутують… Тільки має ця чорнична  медаль  дві сторони: насолоду від самого процесу  і користь, не будемо лукавити — друга таки має перевагу…

Дві жінки, молодша і літнього віку, стояли на ринку уже з порожніми кошиками і бідкалися, що деякі покупці звинувачують їх в тому, що назбирали в лісі ягід задарма, мовляв, не вирощували, не доглядали, а просять за літрову банку 50 гривень і здешевити не хочуть. Молодша відповіла: «А я так і сказала, що ніхто і вам не боронить цього даремного взяти  в лісі, комарів «покормити», спину погнути і ще й на базар привезти, я не силую когось купувати…».  Кажуть, нині все село в лісі, бо в такий непевний економічний час у державі, і епідемії, це дуже необхідний заробіток для сільської сім’ї, адже чорниці заготівельники закуповують скрізь. Один чоловік розповідав, що спеціально відпустку взяв, щоб сімейний бюджет ягідним бізнесом покращити: «Працюю в організації на старенькому тракторі, одні ремонти вимотують, а тут хоч і спина болить, і ноги ниють, але легше, ще й щодня свіжу копійку бачиш, а трохи напружишся, то й більше заробиш. Ми з дружиною в день до тисячі маємо. І донька-школярка ще на 200-250 гривень здає, вона свою касу складає…».  Розповсюджуються навіть чутки про своєрідні рекорди у збиранні: одна молода жінка за день назбирує по 30-35 літрів, а це близько 20 кілограмів. Інші також не набагато відстають. Але ж… ці люди користуються так званими брачками, які наголо обсмикують кущики чорниці, і подейкують, що оголені, вони наступного року не  плодоносять. Правда, є на це порушення правил збирання дикоростучих ягід  контролюючі особи…

На цьому тижні чорниці закупляли по 58 гривень за кілограм, а, кажуть, у Шацьку — цінять по 80 грн. Таке різне і оперативне народне ціноутворення.

Мені ж згадалися наші дитячі ягідні походи у рідному селі Ростань. До лісу, який гаєм називали, було рукою подати, 10-15 хвилин  ходу. Отож, ми невеликими гуртами і по два рази в день бігали, правда, мама не давала кошичка  брати, а лиш трилітровий бідончик, щоб довго не були, тоді ж не було мобільних телефонів. Але ж і «набірахи», тобто слоїки, які прив’язували на пояс, також завжди наповнювали. Коли входили в ліс, завжди старанно молилися, як навчила мама, і просили Бога, щоб допоміг нам усе набрати, і щоб нічого не злякатись, особливо гадюк і вужів, бо з переляку не було коли розглядати, що за плазун перед тобою. А як поверталися, то дякували і вклонялися Богу і лісові за щедрість. А як же ж весело було нам у лісі! Як знайдемо всіяну чорничками поляну, що на місці беремо, то або співаємо, або казки складаємо по черзі. А бувало, що хлопці надійдуть і хочуть надсипати ягід, дражняться… Хіба ми взагалі розуміли у ці чорничні дні дитинства, що таке втома, але спілкування з природою, дивовижа  щебету пташок, розглядання квітів — ось що захоплювало. Але, коли «усе було повне» ягідками. Вдома мама і цукром їх засипала, і сушила, і варення, пахуче, як джем варила, а які пресмачнющі з чорницями вареники і пироги! Та найсолодші свіжі чорниці були з молоком чи сметаною.

Як писав наш земляк-поет Василь Гей: «Збирай до втоми, їж аж до оскоми  Врожайний дар поліської землі. Несли чорниці з лісу ми додому — І це був наш солодкий, чесний хліб».

Щемлива чорнична пора, про яку часто говорять і як про «нелегкі заробітки», ностальгічно озвалася  у Фейсбуку. Але  радо-світлішим спогадом. Ось  щиро-мрійливі рядки давніх друзів юності, коли нас об’єднувала літературна студія «Хвилі Світязя» при нашій райгазеті у 1970-ті роки. Уродженка села Світязькі Смоляри, нині професорка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Світлана Богдан відгукнулась: «О, я знаю цей труд, мозільно-спинний і водночас раювальний! Дитиною все літечко кланялися то тим, то іншим ягодам… І  щоб додому принести, і щоб копійку до сімейного бюджету додати. Не було жодного привілейованого комплексу вчительської дитини». 

Українська поетеса і письменниця Ніна Горик, яка родом із села Забужжя, озвалась зі своїм сердечним бажанням: «От би до лісу! По чорниці! Коли мені збирачі-продавці розповідають про тяжкий труд і комарі, я тільки сміюся.  Випита комарами кров варта легкого лісового шуму, поскрипування сосон, запаху багна та моху… А думок передумано — що ягідок на чорничнику!..»  Авторка-землячка додає рядки з вірша:

Повези мене в ліс –

і покинь, наче дідову доньку,

на старому пеньку,

де живуть полохкі світлячки…

Умиватиму личка

замурзаним  синім чорницям,

Утиратиму шляпки

маслятам і боровичкам…

Повези мене в ліс, в рідний ліс —

він давно мені сниться

і про мене розказує

ближнім і давнім стежкам.

Пригадалося, що наші районні фольклорні гурти мають у репертуарі «Ягідні пісні», як кажуть, що сторона, то й пісня нова: «Суди, Боже, до неділеньки, То я піду по ягідки, Буду чорниченьки брати, Миленького виглядати. Яка спіла, то в дзбаночок, Зеленуху — в черепочок…».

«Ой, ховайтеся,

ягодойки, чорненькі,

Бо вже наші коробочки повненькі.

Ой, ховайтеся, ягодойки,

попуд листом,

Бо ми йдемо до домойку з користю.

От тобі, бору, зіллячко, коріннячко,

А нам, ягідникам,

дай, Боже, здоров’ячка!»

Валентина ХВАС.