Володимир Хреститель
Поміж великими і світлими мужами нашої княжої держави святий Володимир Великий, наче сонце, сяє своєю невмирущою славою, величчю і заслугами. В історії Руси-України його ім’я записано золотими літерами не тільки як могутнього і розумного володаря, але передусім як хрестителя, просвітителя і ревного апостола християнської віри. Свята віра, яку він прийняв у візантійському обряді, стає з часом серцем і душею нашого народу й держави, основою культури, звичаїв і обрядів. Вона завжди була великою моральною силою, передусім у дні горя і руїни.
Тією християнською вірою наш народ довгі сторіччя жив і кріпився, перемагав, пройшов через тортури монголо-татарського лихоліття, більшовицько-комуністичного режиму та інших, різного роду, завойовників. Кріпиться він в тяжкі хвилини сьогодення. І в тому якраз велика заслуга святого Володимира Великого, що дав нашому народові цінний скарб святої віри, яка і нині переможе усі незгоди, об’єднає православні храми, духовенство і залишиться нескореною та вірною прикладу свого князя. Чи не найбільш актуально це звучить сьогодні, коли все частіше у суспільстві піднімається тема єдиної Української церкви.
День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича відзначається 28 липня. Народився він 948 року, був молодшим із трьох синів київського князя Святослава Ігоревича (Хороброго), а, отже, внуком київської княгині Ольги. Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981-993 років завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в той час остаточно визначилися і закріпилися її кордони, що співпали з етнічними рубежами східних слов’ян. У ті часи це була найбільша європейська держава, з якою вимушені були рахуватися всі країни Європи.
Під час свого правління князь провів низку реформ, серед яких — найважливіша утвердження християнства, про що написали літописці. Отож для хрещення до Києва були запрошені грецький митрополит і священики. У призначений час кияни прийшли на берег Дніпра, куди прибув і Володимир із грецькими священиками. Торжество хрещення відбувалося в ріці, матері тримали дітей на руках. Після обряду всіх язичницьких ідолів (божків) Володимир наказав утопити у Дніпрі. За його князювання в державі стали процвітати наука та освіта, вчені ченці почали писати історію. Вже в 988 році почали з’являтися школи, а в Києві були споруджені церква св. Василія (таке ім’я отримав і князь після хрещення) та собор Богородиці, на що він виділив десяту частину своїх прибутків (друга назва — Десятинна церква). Князь Володимир розумів, що, тільки прийнявши християнство, його держава зможе ввійти як рівноправна в коло європейських країн. Уміло й авторитетно керуючи державою протягом 35 років, провівши глибоку і ефективну адміністративно-територіальну і військову реформи, Володимир Великий дожив до старості, помер 15 липня 1015 року в селі Берестові (під Києвом) і був похований у Десятинній церкві.
Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрестителя і просвітителя Русі, все-таки після смерті його ім’я довгий час не було внесене до списку святих, і він не мав свого празника. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Монах Яків у своїй Похвалі захищає Володимира: «Не дивуймося, любі, коли він не творить чудес після смерті, бо багато святих праведних не ділали чудес, а вони святі». І за святим Йоаном Золотоустим він повторює, що «святу людину можна пізнати за її справами, а не за чудесами».
